http://www.db.ichistory.org/archive/
Через усні інтерв’ю з безпосередніми свідками історії УГКЦ в «катакомбах» (1946–1989 рр.), які не лише практикували свою віру, незважаючи на понад сорок років заборони і переслідуваннь, але й передали її двом молодшим поколінням, може відкритися істина, прихована в офіційних документах. З метою написання всесторонньої історії УГКЦ, особливо в радянський період, історик Борис Ґудзяк створив у 1992 р. у м. Львові Інститут Історії Церкви. Основний проект новоствореного інституту називався «Образ сили духу: жива історія підпільного життя Української Греко-Католицької Церкви, 1946–1989». Проект передбачав збір 2000 усних інтерв’ю, їх відповідне оформлення за розпрацьованими формулярами, систематизацію, архівування, зберігання й удоступнення для дослідників через створення архіву. Реалізацію проекту, який все ще триває, здійснювали та продовжують здійснювати працівники та студенти Українського Католицького Університету і Львівської духовної семінарії, що не лише є спеціалістами чи мають підставові знання з історії України та релігії періоду 1946–1989 рр., але й є практикуючими християнами.
 |
 |
Одиниці збереження архіву
Академічна мета проекту полягає у систематичному зборі та критичному аналізі усних свідчень безпосередніх учасників підпілля для документування життя катакомбної Церкви зсередини. Крім того, проект передбачав опитування тих, хто міг посвідчити про катакомбну діяльність УГКЦ, не будучи її членом, а також тих, хто був заанґажований у її переслідуваннях. Принагідно проводилися інтерв’ю із греко-католиками з інших країн, членами інших Церков та конфесій про прояви релігійного життя в умовах тоталітаризму, а також із представниками української діаспори т. зв. «третьої хвилі» (після Другої світової війни) про релігійне життя в еміграції. Пасторальна мета є прикладною і передбачає застосування методики усної історії та зібраних свідчень для плекання зв’язків поколінь греко-католиків, формування еклезіальної ідентичності тощо. Для прикладу, в монаших чинах та згромадженнях на основі методологічних напрацювань проекту «Образ сили духу» розпочато свої власні проекти усної історії. Крім того, матеріали інтерв’ю з архіву були використані під час беатифікаційного процесу 27 новомучеників УГКЦ в 2000–2001 рр.
Назагал інтерв’ю проекту поділяються на дві групи: біографічні, що стосуються однієї чи кількох персоналій, та тематичні. Інтерв’ю, котрі стосуються персоналій, попри інформацію особистого і загальноісторичного характеру, зосереджуються на розповіді про одну чи кілька осіб з акцентом на релігійне життя. Ця група інтерв’ю складає понад 99% і систематизована у фонді персоналій. Для висвітлення ж конкретних феноменів застосовуються тематичні інтерв’ю, відсоток яких в архіві незначний (фонд тематичний). Крім того, у 2002–2004 рр. реалізовано відеопроект, в межах якого на професійних касетах було записано 100 одногодинних інтерв’ю з найстаршими свідками «катакомбної Церкви» (фонд відеокасет). Ще на початках проекту були розроблені деталізовані питальники (150 питань) для 6 категорій осіб: священиків, дружин священиків, дітей священиків, монахів, монахинь, мирян. Питання розбиті на 7 основних тематичних блоків за хронологічним принципом: особисті дані / молодість / становлення світогляду; період до кінця Другої світової війни; репресії та ув’язнення (якщо були); заслання (якщо було); життя у підпіллі; період виходу з підпілля; світоглядні питання.
Географічні межі проекту охоплюють в основному чотири західноукраїнські області (Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську та Закарпатську), що пояснюється територіальною структурою Греко-Католицької Церкви напередодні Другої світової війни. Проте принагідно збираються інтерв’ю в інших областях України (Рівненській, Донецькій), а також поза її межами, зокрема у м. Караганда (Казахстан), м. Омськ (Російська Федерація), де проживають греко-католики, вивезені під час сталінських масових депортацій населення у 1939–1941 рр. та 1944–1950-х рр. в інші області України, у Сибір, Казахстан, а також ті, кому влада не дозволила повернутися на попередні місця проживання. Крім того, в архіві Інституту є декілька інтерв’ю, записаних у м. Перемишлі (Польща), с. Рона де Сус (повіт Марамуреш, Румунія), та м. Бостоні (США).
Для удоступлення зібраних матеріалів для дослідників у 1998–2004 рр. під керівництвом Надії Родненкової було розроблено новий проект — створення Електронної бази даних. Для реалізації цього проекту проводиться поступове оцифровування всіх матеріалів (аудіоінтерв’ю, фото, документів, формулярів). За останні роки проект живої історії УГКЦ вийшов на рівень сучасних технічних досягнень завдяки повній комп’ютеризації архів.
Одиниця збереження е-архіву Інституту
База даних включає цифровий запис усіх інтерв’ю, транскрипції та скановані зображення документів і світлин. Ці взаємопов’язані файли відкриті для доступу і миттєвого пошуку не тільки дослідникам Інституту, але й (контрольовано) користувачам Інтернету. Існує можливість здійснювати пошук за ключовим словом чи ім’ям.
Основні підсумки реалізації проекту в 1992–2017 рр.:
Презентація е-архіву Інституту
У 2014 р. під час конференції усних істориків у Львові «Суспільні злами і поворотні моменти: макроподії крізь призму автобіографічної розповіді», організатором якої виступив Інститут Усторії Церкви УКУ, відбулась презентація електронного архіву зібраних у рамках проекту «Образ сили духу: жива історія підпільного життя Української Греко-Католицької Церкви, 1946–1989» матеріалів.
Учасники презентації е-архіву Інституту
Світлана Гуркіна, к.і.н., директор Інституту Історії Церкви УКУ, керівник архіву Інституту.
