1-2 грудня 2016 року у Харкові відбулось справжнє інтелектуальне свято – ювілейна конференція Української асоціації усної історії «Усна історія в епоху змін: соціальні контексти, суспільно-політичні виклики, академічні стандарти». Проведення цієї події стало можливим завдяки підтримці кафедри українознавства Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, Центру міської історії, департаменту релігії та культури Саскачеванського Університету, Чорнобильської історичної майстерні та Студії 42.
Фото 1. Круглий стіл «Вихід за межі аудиторії: усноісторичні проекти у міському просторі». Зліва направо: Наталя Отрщенко, Тарас Грицюк, Світлана Арабаджи, Тіна Полек, Роза Саркісян
Дискусії про онтологічну природу спогадів та академічних наративів про минуле, епістемологічні виклики щодо пізнання досвідів інших, розмови про етичні дилеми, інструменталізацію спогадів та її подолання, громадянську відповідальність, політичну (не)заангажованість вчених та активістів супроводжували учасників та учасниць конференції упродовж перших днів зими. Під час пленарного засідання та восьми тематичних секцій усні історики та історикині шукали відповіді на питання про те, чиї «голоси» з минулого ми намагаємося відшукати, почути, записати та проаналізувати? Як ми підважуємо (або ж навпаки – підсилюємо) домінанті історичні наративи? Як нам говорити про травматичний досвід, щоб уникнути ретравматизації оповідачів та спільнот? Чи змінюється сутність усної історії при її застосуванні до фіксації сьогодення та «незакінченого минулого»? Як спогади очевидців трансформують освітню практику? З якими питаннями нам підходити до вивчення досвідів радянського повсякдення? Як не накидати власних аналітичних схем та не спрощувати унікальність історій до ярликів «героїв» чи «жертв», а справді «надати голос» і залучити оповідачів до спів-творення історій? Нарешті, якою є громадянська роль та відповідальність усних істориків, як нам зберігати критичність щодо політичного контексту та уникнути «професійного вигорання»? Фаховий рівень презентацій та обговорень залишив після себе відчуття справжнього інтелектуального задоволення, який я (як учасниця українських усноісторичних конференцій) стабільно переживаю уже втретє.
Фото 2.Зліва направо: Наталя Ханенко-Фрізен та Оксана Кісь
Під час цієї конференції Центр міської історії організував круглий стіл «Вихід за межі аудиторії: усноісторичні проекти у міському просторі», який мав на меті поєднати академічні студії з публічними форматами презентації усних історій. Ця подія стала продовженням дискусії «Recordings and Recyclings? Experience of Academia and NGO in Oral History Projects», що відбулась влітку цього року у Львові під час конференції ASEEES-MAG. Ідея цієї розмови орієнтувалась на досвід освітніх та виставкових проектів Центру, прагнула показати прикладирізних дисциплінарних підходів і форматів комунікації з аудиторією та охопити широку географію. Своїм досвідом ділилися координатор проекту «Студії живої історії», історик та громадський активіст Тарас Грицюк (Рівне-Київ), історикиня та авторка виставки «Як ми навчались у школі» Світлана Арабаджи (Маріуполь), а також режисерка, кураторка та учасниця міжнародних режисерсько-драматургічних лабораторій Роза Саркісян (Харків). Історикиня Тіна Полек (Київ) виступила у ролі дискутантки та коментаторки від академічного середовища, а модераторкою події була соціологиня Наталя Отріщенко (Львів). Учасники розповідали про те, як їхні проекти транслюють усні спогади за допомогою різних медій – веб-ресурсів, настільних ігор, мультимедійних та аналогових виставок, перформансів із подальшим обговоренням, документальних вистав, тощо, а також міркували щодо змін міського простору (як фізичного, так і символічного) під впливом їхніх активностей.Ця розмова показала, як можна по-різному працювати із складними та неоднозначними темами, підкреслила необхідність якісного методологічного каркасу усноісторичних проектів і важливість «повернення знання» до тієї спільноти, у якої ми його взяли, а також вкотре змусила замислитися над власною позицією, котру ми привносимо у те, що робимо.
Фото 3. Коментує Юрій Волошин
Хочу щиро подякувати усім тим, хто долучився до проведення конференції на інтелектуальному, логістичному, операційному рівні – Гелінаді Грінченко, Оксані Кісь, Олені Лукачук, Вікторії Науменко, а також тим, хто відвідали конференцію і тим самим створили атмосферу якісного академічного діалогу та відкритості. Мабуть, найкращим показником того, що ця подія пройшла успішно, стануть наші майбутні спільні проекти, а також набуті ідеї, які ми зможемо втілити. Я переконана, що такі точно будуть.
Наталя Отріщенко,
кандидатка соціологічних наук,
Центр міської історії (Львів)
Всі фото – Діана Ходячих
