Уже вдруге за цю осінь дослідники(ці) – усні історики(ні) з України, Білорусі, Польщі, Молдови та Росії змогли зустрітися і обговорити свої ідеї, поділитися сумнівами та запланувати подальшу співпрацю. Їх гостинно зустріла Одеса, де 8-9 жовтня проходила Міжнародна конференція “Усна історія (не)подоланого минулого: подія – наратив – інтерпретація”. Секції відбувалися послідовно одна за одною, тож вдалося послухати усіх колег і для себе окреслити ті загальні теми, які викликають найбільше дискусій.
Під час пленарної секції Олена Довгополова поставила запитання про право на спогади, коли в рамках родини передається вторинне свідчення. По суті, ця проблема стосується значно ширшого контексту в усній історії, адже у ній йдеться про баланс між свідомим (само)обмеженням і необхідністю передати досвід, який за інших обставин може бути втрачений (звична для усної історії формула “надання голосу”). Оксана Кісь на прикладі феміністичних проектів продемонуструвала низку внутрішніх супечностей, які існують в усній історії: відстороненість інтерв’юера версус включеність та співпереживання, ієрархічність версус рівноправність у розмові, експлуатація респондента задля отримання знання версус гуманістична спрямованість дослідницької практики тощо.
Лейтмотивом через низку секцій проходив методологічний виклик щодо вивчення травматичного досвіду (війна, голод, переселення), що особливо гостро ставить проблему емпатії та психологічного відновлення дослідника, допомагає легітимізувати переживання людей, які були витіснені політичною кон’юктурою, а також виступає інструментом терапії і (потенційно) примирення. Увага приділилась і фіксації повсякдення тоталітаризму методом усної історії з увагою до деталей та родинних оповідей, що можуть підважувати офіційні гранднаративи.
Галина Боднар (Львів)
«Найкраще, що зі мною могло статися —
це Майдан»: Революція гідності 2013–2014 рр. в усних свідченнях львів’ян і жителів Львівської області (за матеріалами проекту «Майдан: усна історія»)
Юлія Буйських (Київ)
Інтерв’ю як терапія: досвід поля у сере
довищі української діаспори ПівнічноЗахідної Польщі
З особливою активністю відбувалося обговорення у рамках секції, що була присвячена нещодавнім подіям в Україні (Революції Гідності та війні на Сході), способам їхньої фіксації та осмислення через усну історію. Вона дуже влучно була названа “Коли “Подія” стає “Історією”: усна історія “незакінченого” минулого”. У презентаціях було продемонструвано перебіг збору інтерв’ю у регіонах (Києві, Львові, Одесі, Черкасах, Херсоні) та перші результати проекту “Майдан: Усна історія”, який було започатковано Українським інститутом національної пам’яті. Способи самоорганізації з метою комеморації було проілюстровано Дмитром Громовим на прикладі “Немцова моста”. Однак вивчення тих подій, які відбулися недавно, вимагає відповідей на низку методологічних запитань. Перш за все, це питання вибірки: кого опитувати, чий досвід фіксувати? Не менш важливою є заангажованість дослідника і його чи її участь у творенні джерела, яка у випадку нещодавних подій, що гостро переживалися значною кількістю осіб, у тому числі і вчених, є особливо очевидною.
Тетяна Привалко (Київ)
Особисті історії учасників Революції
гідності: джерелознавчий аспект
Дмитрий Громов (Москва)
«Немцов мост»: мемориализация
и конфликт интересов
Чи може усна історія стати каталізатором змін у суспільстві? Цю інтелектуальну провокацію розпочав Олександр Прігарін, і згодом її було розвинуто в рамках секції “Усна історія як дослідницький проект та громадська ініціатива: виклики та переваги (спів)праці”. Дослідники з України, Білорусі та Польщі поділилися власним досвідом проектів, коли оповідач є не лише інструменталізованим “джерелом інформації”, а й основним суб’єктом-реципієнтом витвореного завдяки інтерв’юванню продукту. За таких умов усна історія виступає комунікатором між різними аудиторіями і може стати одним із механізмів для примирення і самоусвідомлення, а також з розвитком community scholarship та публічної історії частково долається окреслена Оксаною Кісь внутрішня дихотомія. Щоправда, участь усної історії у громадських ініціативах вимагає від дослідинка особливої відповідальності і розуміння себе не як відстороненого спростерігача, а як активного учасника життя спільноти.
Аліна Добошевська (Краків), Наталія Овсейко (Тернопіль)
Роль і досвід громадських організацій у реалізації проектів з усної історії
Наталя Отріщенко (Львів)
Досвід та перспективи застосуван
ня усної історії у громадських проектах
Окремо хочу висловити вдячність організаторам, адже саме завдяки їхньому часу та зусиллям вдалося провести цю конференцію на високому рівні, а також колегам, хто знайшов можливість приїхати до Одеси та долучитися до цікавих та змістовних дискусій.
Наталя Отріщенко,
аспірантка Інституту соціології,
дослідниця Центру міської історії Ценрально-Східної Європи