Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідач(ок)ів.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Богдан Завітковський (1924 р.н.), с.Васильківці, Тернопільська обл.

Відео 1:

03.19 – 04.35 Представлення пана Богдана, розповідь про родину.

04.36 – 06.13 Напередодні переселення.

Фрагмент 1: 06.14 - 07.58 Прийшов приказ такий, що вже дійшло до вогню! Палять хати, силоміць (нерозбірливо) Виганяють, село підпалили, хто не хоче, всьо в огні горить. Церкву спалили, все село спалили і нічого не лишилось! Мусили силоміць виїхати. Дали вагони, станція недалеко була, хто що біг взяти. Хай би зараз з Донбасу виганяли, що візьмеш з дому? Взяли ми коня, віз, інвентар, що могли, що легше. Решта осталась там. Село підпалили, церква згоріла, залишилась дідова капличка маленька така. Поляки, я так думаю, хреста не зняли, але хтось такий зняв хрест і лишився (нерозбірливо) Село спалене, до сих пір там кочогорники ростуть. Лишилося кладовище, а вже за радянської влади вже на Тернопільщіну. Ну нас як переселяли? Хто на Тернопіль, хто на Львів, хто на Рівно. Розпихали куди могли, так би зараз з Донбасом.

07.49 – 10.39 Переїзд до Гусятина, облаштування на новому місці.

Відео 2:

0.00 – 02.30Продовження розповіді про облаштування на новому місці, перехід до нової хати.

02.31 – 03.11 Ставлення до переселенців з боку місцевих.

03.12 – 04.21 Спогади про дитинство та перевезення в товарняках.

04.22 – 06.06 Будні на новому місці, спогади про роботу та рідних.

06.07 – 07.35 «Лемки…всі виживали!», «Я народився в Європі.»

Фрагмент 2: 07.36 – 08.42 Що ще можна сказати за переселення? Як нас завезли на станцію, то не можна було повернутися. Дядько Михайло забув щось вдома, поїхав щоб взяти ту річ, то не допустили.  Стріляли, він так за гриву коня тримався, а стріляли по ногах, по тому всьому. Його не застрелили, то він приїхав так і не узяв того. Силоміць вигнали нас. Ніхто не хотів їхати. Так обжилися, так добре нам було і тут бери лишай всьо і забирайся зі своєї рідної хати. Хто хотів того? Нині я був би… три рази будуюся вже! А мав там вже всьо готове. Я нині жив би собі спокійно.

09.30 –10.39 Спогади про батьків, моральні цінності та рідне село.

Відео 3:

0.00 – 0.59 Як збирали гроші для реставрації огорожі кладовища на батьківщині.

01.00 – 04.18 Мрія повернутися, щоб подивитися на малу батьківщину.

04.19 – 05.32 Трудові будні

05.33 – 08.09 «Щоб люди не казали, що приїхали жебраки якісь…»

08.10 – 10.39 Спогади про переселення

Відео 4:

0.00 – 02.22 «Ми, лемки, об'єднувалися до сеї пори до купки…»