Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

 Екзаменаційна робота. "Наративне інтерв'ю. Тема: історія мого життя"

 

Місце проведення: смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Донецької обл., Україна; домашня обстановка

Дата проведення: 21.11.2009

Час початку й закінчення інтерв’ю: 15:19 – 16:36; 17:22 – 18:20

Тривалість: 2:05:11

Прізвище, ім’я, по-батькові: Колосар Микола Якович

Рік народження: 1931

Місце народження: с. Олександрівка-2 Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР

Професія: слюсар котельних установок

Освіта:

19371941 – середня школа с. Олександрівка-2 Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР

19411943 – середня школа поселення Палкін Хутор Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР

1947 – Фабрично-заводські курсисмт. Старобешево Донецької обл., УРСР

19481949 – курси трактористів у смт. Старобешево Донецької обл., УРСР

19651968 – вечірня школа смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Донецької обл., УРСР

травень 1951листопад 1954 – шоферські курси (м. Каунас Литовська РСР)

Місця роботи:

19491951 – колгосп «День урожаю» (смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР); тракторист

19541957 – Автомобільно-транспортна контора Старобешевської ГРЕС (смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР); шофер

19571960 – колгосп «Котовський» (с. Олександрівка-2 Старобешевського р - ну Сталінської обл., УРСР); будівельник

19601986 – Котельний цех Старобешевської ГРЕС (смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Донецької обл., УРСР); слюсар 5 розряду

З 1986 – на пенсії

Безпартійний

Географія:

1931травень 1941 – с. Олександрівка-2 Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР

травень 1941травень 1951 – поселення Палкін Хутор Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР

травень 1951–листопад 1954 – служба в армії:Механізовані війська Розвідча рота; командир бронетранспортного відділу (м. Добеле Латвійська РСР; м. Каунас Литовська РСР)

19541957 – смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР

19571964 – с. Олександрівка-2 Старобешевського р-ну Сталінської обл., УРСР

З 1964 р. – смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Донецької обл., Україна

Нагороди:

06.04.1970 – Ювілейна медаль «За доблестный труд. В ознаменование 100-летия со дня рождения Владимира Ильича Ленина»

16.12.1974 – Почесний знак «Победитель соцсоревнования 1974 года»

15.12.1980 – Почесний знак «Победитель соцсоревнования 1980 года»

06.06.1986 – медаль «Ветеран труда» від імені Президії Верховної Ради СРСР рішенням московської міської ради народних депутатів за довголітню добросовісну працю

14.07.1995 – Пам’ятний знак «50 років Визволення України»

19.01.1996 – посвідчення учасника бойових дій

 

Пояснення до транскрипту: позначка1 - прикінцеві посилання, позначка [1] - пояснення в "Словнику" наприкінці транскрипту.

 

‑ Історія моєй жизні? Родився 1931 года, 25 дєкабря... Метрики у нас погоріли во врем’я війни1. А ми потом метрики еті, шоб позже в армію мене забрали, поміняли на год [1]. Єсть люди на три года поміняли, шоб в Германію даже не брали [2]... Тут як вспомнить…Кажуть, шо, мол2, як я усе помню? А я ж то на год раньше родився: родився 2 января, а записали дєкабрьом. Це ж цілий год! Год! Я 35-й год3 хорошо помню. Помню, як Ваню проводжали4… (Задумався. Зітхає). А родився я у Фєніно, Олександрівка-2 ‑ тоді щиталась № 2 ‑ Старобешевського району [3]… Батько й мати всю жизнь у колхозі проробили [4]. Мати на зборі урожаю проробила, і батько на всяких роботах5. Сім’я у нас була …сім’я у нас була большая: у матері й у отця було восьмеро дітей. Щас скажу, яким я був ребьонком. Я бил по возрасту шостий: Ваня, Коля, Феня, Шурка, Федька, я ‑ шостий, Раїска з 1938 года [народження], Тоня – послєдня була, з 1940 года. Тоня була восьма… Ну ти записуєш?

‑ Ага…

‑ Самий старший брат Ваня (Пауза). Он з 21-го года… (Задумався). У 35 м году он умєр…(Зітхає). Ну шо я скажу? Помню, как он умєр… Сємілєтку он кончіл в дєрєвнє [5]… (Згадує) В Олександровкє Старобешевського району Сталінської області [6] в то врем’я… А в 35-м году…(Пауза). Он … Учиться пішов у восьмий клас в Донецьк... Ну і там гдє-то місяця, навєрно, три-чотири проучився, воспалєніє6 і од воспалєнія он умєр…І привезли єго сюди в Фєніну хоронить… Ну шо мені запоминається ‑ как єго привезли ноччю. Помню, как єго вся школа… Как щас помню… Строєм всє шлі… Хоронили всі друзья. В общєм, вся школа єго хоронила (Зітхає). Он отлічником бил [7]. Вся школа провожала… Ето самиє такіє вот пєрвиє дєтскіє воспомінанія… Чотири годіка тогда мнє било, а все помню, як сьодні… (Пауза).

Дєтство… Ну как дєтство? До войни я учився в Фєніно. В 41-м году, перед войною, 10 мая, ми переїхали… на Палкін Хутір [8]. Война ета началася 22 іюня 1941 года. Дєтство, война, нємці7, два года под окупацієй [9] були…(Пауза. Згадує). Нємці когда прийшли, колхозів не стало. Розділили нас на десятидвірки… на десятидвірки: землю розділили на десять хазяйнов; лошаді, бики там були ‑ ето ми обробляли землю. Часть оддавали нємцам у государство, а часть собі оставляли на пропитання [10]. Нємці… (Задумався). У нас билі оні в то врем’я, когда рускіє8 отошли [11]. Нємці зразу по горі, по Кальміусу начали копать окопи [12]. Уже нємці предчувствовали всьо равно… Самі наступали, а самі ззаду окопи рили на оборону, тільки рили не нємці, а ми [13]. Я, конечно, ще пацаном бил, но в 14-15 год на окопи ганяли… Когда уже отступлєніє у 43-м году, нємці занімали тут оборону. Укрєплєніє било, тут сільноє било укрєплєніє [14]. Со всього району молодьож ганяли. К примєру, з району тут рили, а шо дальше – з другого району, Горбачово [15], там тоже рили, там протитанковий ров, окопи… (Пауза)… траншеї (Мовчить).

‑ Гм…Якими Ви запам’ятали німців?

‑ У них, я тобі скажу, тоже порядок бил. Комендант9 бил. На каждую дєрєвню свой комендант. Як вони себе проявляли? От, допустимо, гарнізон стояв, де німецька колона за нами була, і надо їм «яйця, курка, молоко - Германія далеко» [16], ‑ і давай нас грабить. Як грабить? Прийшли – сказали, скільки курок, скільки яєць, і вот ето ми оддавали. І уже до того оддавали, шо самим їсти нічого було. А комендант бил золотой10, можно сказать! Он вообщє бил молодий парень, йому било 24 года… Ми обратились к коменданту. Я побєжал. Мать говорить: «А ну-ка іди к Юзє (Юза його звали)». Я прийшов і говорю: «Юза, нємці грабят нас!». Он зразу кучеру: «Давай запрягай лошадєй!». Приїхали ‑ і давай викидать за двір. За двором куча навозу була, і я смотрю, бере офіцера в очках і кидає туди. Молодєц! (Посміхається). Вигнав їх і говорить: «Шоб вашей ногі здєсь не било». От! А потом приходить к нам… А в то врем’я у нас єврейка-врачиха била. Ну і она ‑ діватися нікуди11: не вспіла евакуїроваться ‑ лічила нас, покуда лєкарства, були, а потом кончилися… Юза прийшов, а у нас в то врем’я она була. Юза прийшов, стоїть з кучером і з матір’ю балакає. А вона, врачиха, з ними шепоче, балакає по-настоящему, по-німецьки. Він у неї спрашує: «Ви хто по національності?». А вона: «Я, мол, гречанка. До тьоті в гості прийшла». Он так улибнулся і все. А сама ж на єврейку похожа! Чистокровна єврейка!12 (Посміхається). Он так розговарює… Я говорю: «Поліна Марківна, а ну-ка спросить: у них тоже закони какіє єсть? А то приїжджають, граблять тут нас!». «У нас, ‑ говорить Юза, ‑ тоже закони єсть, вплоть до розстрєла! Не розрішається грабить, нічого». Як в совєтськой армії, так і у них тоже правіла єсть і закони. Ето оні просто так. Їм дають пайок, неплохой пайок, а їм дєлать нєчєго – вот оні і грабят. Говорить: «Больше оні сюда не приїдуть». Як-то прийшли нємці опять, а мати говорить: «А ну бєгі, Ніколай, за комендантом!». Оні поворачиваються: «Комендант! Комендант!» (Каже з німецьким акцентом, змінюючи голос), ‑ і тікать. Бояться ж! Он же грамотно об’ясняв! Вот такіє дєла при нємцах билі. День у день два года під нємцами билі… (Мовчить).

Комендант хороший був, поліцай свій був, староста13 був свій14. У Фєніно свій був поліцай15, а комендант ‑ нікуди не гожий16. Староста, Ковтуненко дядя Гаврюша, хороший. У нас старостой був кучер, шо возив Юзу. Старостой був і переводчиком. Десять класів кончив, а по-німецьки, дєлать нєчєго розговарює! Де, шо ‑ он сообщає. Оні, говорив, і облаву могуть здєлать, і шо хочеш17! На Верезовськом Хуторі [17] була облава ноччю, захватили и забрали. У нас в Германію – ні одного чєловєка не забрали, ні одного чєловєка! І у Фєніно ніхто не попав: дядько Ігнат ноччю прибіг, сказав, и всі поховалися… (Згадує). Дядько Ігнат прийшов: «Дівчата! Сообщіть всім, шоб розбігалися, хто куди може!». Хто в комиші, хто куди поховався. Нємці ходили по хатам, а молодьож порозходилася… Так і сиділи по три дня. Питали: «А де ваша дочка?». «Пішла міняти хліба18…». І шо? І шукай її. Так і осталися. Нікого не забрали. Із Фєніно нікого не забрали…

Був дєд Кіндрат… Хлібом-сіллю нємців стрічав19 у 41-м. Так йому… Нємці стоять біля нього, а дєд Щербина каже: «Він – партизан!». Нємці його пльоткой! «Да я… Я ето… Я той… Другой!». Вони йому як дали пльоткой, він у комишах неділю сидів! Щербина його тоже матюжищем (сам Щербина партизаном був!)... (Пауза). А відтіль як відступали [18], нємці хату йому, дєду Кіндрату, підпалили. Дєд Щербина каже: «Ну шо партизан? Стрічав нємців? Пльоткой получив, і хату підпалили! Це тобі не красти яблука у дєда Янки!20»… Я помню того дєда Янку, сторожа… (Посміхається. Згадує. Задумався).

А партизани були… Война началася – к нам все врем’я…. А партизани ‑ ето просто розвєдчики. Только начали окопи копать – оні уже тут шествовали. Такі, шо другой раз говорили: «Бистро состаришся, єслі много будєш знать»21. (Посміхається). Два Василя було, два Івана ходили… Два Івана ‑ вони попалися… Їх здав поліції староста. Староста здав, а гнав поліцай у Бєшево [19], до балки догнав. У балку как загнав, оні как-то руки змогли порозв’язувати і поліцая вбили. Їх по пшениці начали шукать, а люди наші бачили, де вони були, но їх не найшли. Когда уже нємці отошли, прийшли два Івана за старостою. Його арештували, судили і 25 лєт єму дали, і він і не вернувся. Вот так! (Пауза).

А Тунічка була депутатом облсовєта22, комуністка до войны [20]… Когда вже в колхози забрали всіх, їй поручили председатєльствовать. Она бачить, нємці підходять. Она взяла і все людям роздала: зерно, овці ‑ усе роздала людям, шоб нічого не осталось у колхозі. Два года пробула під нємцами, і ніхто і слова не сказав! Мужик її … Он посідів за два года, того шо його в армію не забрали. Остався он… больше 50 лєт єму било, бо намного старше Тунічки… лєт на 20… А в Новосьоловке [21] ‑ Радченкова (її фамілія) ‑ ту люди здали [німцям], шо депутат, і повісили… У нас знали все, голосували, і ніде ніхто нікого не предав. А когда окопи рили, тут много засланих було23. Сапожник Зеленуха. Он шуби шил. А тоже нашли його, арештували і забрали… Ніхто нічого не знав: хто он бил, шо он бил. Нємці арештували...(Пауза. Мовчить). Нам, пацанам, вобщє сильно не довіряли, а старикам в розговорі розказували. Вот еті два Василя билі: то там наймуться [на роботу], то там наймуться ‑ і розказують шо-то старикам, новості… Помню, ввечері граєм в карти у Матрьони Павловни Балакаїхи (дєлать же нічого)… Я як-то вийшов, смотрю ‑ біла коняка, автомати, гранати… Василі розгружають все у тітки Надьки в сараї. Я підійшов до них, а вони: «Микола, постарєєш, єслі много будєш знать». (Посміхається. Мовчить)

‑ Гм… Ви при німцях до школи ходили?

‑ При нємцах ходили. Як шо не то – і я получав: раз лозиной, раз щелбана од учителя… Так ми плюнули24! Он заходить: «Гуттен таг!25», ‑ а ми йому ілі не скажемо, ілі «Гуттен морген!26», і він ото нас! Раз мене влупив27, раз покойного Петренка. Преподавал Гавенко, царство йому нєбєсноє28, только на фронт забрали ‑ і зразу ізвєщєніє прийшло, що погиб. Син їхній у нас учителем був… Мар’я Івановна, яка… з комендантом Юзой встречалась… А випроводжали його в армію ‑ там сколько рьову било! Потом руськіє прийшли [22] ‑ і п’ять год її шукали. Приходять, говорять, жила з нємцем [23], а люди кажуть: «Он такой мужик бил!». Ну шо тут такого? Молода, погуляла з ним. Його в армію забрали, а вона осталася. Вони сходу виїхали… (Пауза). У нас послє войни Зіна Олексїєвна з Донецька приїхала, а з тих старих учителів ніхто не остався [24]… (Задумався).

Война пройшла, а хата згоріла! (Задумався). Шо я хочу сказать, як стали нємці оборону занімать [25], ми зразу в заброшений підвал, не в свій. Причом, хороший підвал. Туда нас поселилося п’ять сімей… І там ми под обстрєлом були... По три дні сиділи без води. По водичку я лазив по-пластунськи29, у підвал… приносив… А вода така… (Скривився) вонюча: горобченята плавали, я їх викидав ‑ і пили! Я пив, усі пили! При нємцах ‑ а ну-ка! Коли населялися, то продуктів набрали… А спали вот так (Демонструє: сидить, піджавши ноги): сиділи ряд у ряд, навколішках, хто як ‑ не заснуть… У каждого по троє - по четверо дітей! Напримєр, Матрьона Павловна ‑ троє дітей і она четверта. От так, Іра! Ми у підвалі сиділи, дітвора спала в сирості… І ніхто не захворів, і ніхто не вмер, не простудився. Ми там небагато і були: гдє-то дня чотири посиділи ‑ і руська розвєдка нас найшла. Ну як найшла? Старики в своїх підвалах сиділи, вони зайшли до дєда Панкрата і спросили: «А гдє ж остальниє люди? Ми прошлі, а їх нєту». Он і сказав ‑ там-то, там-то в заброшеном... В 1939 году било пересєлєніє на Новий Свєт [26], люди пов’їжджали, а підвали осталися. Ми тоже хотєлі переселиться, а тут війна нас застала... Розвєдка прийшла, я її провів аж в тил врага, через еті окопи… Через Кальміус, де переходка-кладка30 у нас була. Ми ж пацанами бігали. Ми знали, де входи-проходи. Ну і я провів туда їх, і когда вернувся, капітан розвєдки говорить: «Ну нічого! Чєрєз двоє суток ми виб’ємо нємцев!». Так він мені медаль давав «За отвагу», я не взяв… А, дєйствітєльно, треба було брать! Я говорю: «Хорошо, шо ми живі осталися!».

А когда второй раз вернулися ‑ а вернулися поблагодарить ‑ Матрьона Павловна: «Вот ето уже нємці! Нємці ідуть! Щас вони нас поріжуть! Розвєдка пішла – їх там половили…» (Каже, змінюючи голос), ‑ і тужить начала! Нікого не порізали і не половили! Ой! (Махнув рукою. Сміється). Вот такий я здєлав подвиг: проводіл я їх через окопи, через рів, через траншеї, і билі вони в тилу врага. Капітан говорить: «Тут трудно прорваться, ‑ а ну-ка! Кальміус ‑ така ріка, шо у Кальміусі всі остануться! ‑ Ми їх тут нє возьмьом, а возьмьом їх со сторони Сталіно [27] і со сторони Комсомольська [28]» (оні ж по картє дивляться). Так оно і вийшло. Нємці стріляють, а руські уже в Сталіно. Як расказував етот… (Згадує)… дядя Сашка в Обільном [29]… (Пауза). Говорить, оставили нємцев, штоби підірвали міст, який зривають, когда отступлєніє пройде. Нємці ‑ там і ждуть, покуда пройде, а руські уже на том берегу ждуть нємцев! (Сміється).

А хата наша згоріла!.. Вобщє поганий двір був: кабан здох, кури подохли (17 зразу за один місяць!)... Мені мати якось казала, шо стріла женщину по дорозі, забалакались з нею ‑ а йдуть недалеко від нашої хати… Так вона каже: «Ото такий поганий двір! Усім, хто там жив, не везе! А ваша хата де?». Мати каже: «Оце ж вона і є!», ‑ і показує на наш двір… Так ото хата ця згоріла, дєдушку31 ні за шо посадили… Брата Федьку не посадили, бо він малолітній32 був… Колоски збирали… (Мовчить. Згадує). Федьку не посалили, а дєдушку посадили… Це було в 45-м, в дєкабрі місяці… Як раз війна кончилася… Зерно уже помолотили, а послід33 остався… А сосєд каже: «Підем, Федя! Пішли, ‑ каже, ‑ може шо навієм курям». Пішли. Ну шо вони там навіяли? Уже під снігом той послід! Навіяли, може, по відру чи по піввідра, а з Бєшево їхало на санях начальство і побачило! От… І їх забрали… (задумався)… і посудили… Сосєду… І сказано, як по справедливості судили! Батькові за Федьку 6 лєт дали, а Гавенку ‑ 3 года! Ну він же тоді, Петро Андрєєвич, секретарем був в сєльсовєті!А дєдушка 6 лєт відсидів ні за шо… (Каже із образою. Згадує ).

А хата наша згоріла!.. Дядя Сашка прибігає, говорить: «Хата горить!». Ну і шо, шо горить? Як же ти її тушить будеш? Все погоріло, за ісключєнієм одной коровки. Ми не змогли її загнать у двір: началася перестрілка (нємці заняли оборону)…(Задумався). Коровка цілая осталась у сусіда… (Пауза). Ми встали ‑ все згоріло… (Пауза. Задумався). У нас згоріла хата, у сусідки Матрьони Павловни тоже, і погибла у неї корова… А на Новом Свєтє п’ять хат згоріло. О-о-о!… Перед етім, когда нємці одступали, я не сказав, нємці просто їздили машиною і обливали хати, хутора піджигали, села горіли… Как раз в ето врем’я налетіли… руськіє кукурузяники [30] і стали їх гранатами закидать, і нємці – тікать. Нам даже видно було, як вони беруть і гранати кидають… гранати кидають. (Пауза). Льотчики спасли, а всьо равно хата згоріла… (Каже, наголошуючи на кожному слові. Зітхає. Пауза).

Осінь була хорошей в 43-м году. Командующий пострадавших і вообщє мєстних житєлєей созвав, сходку здєлав34 і сказав: «Хто пострадавший ‑ розберіть бліндажі, ідіть і стройте собі хати, курені35, штоби перезимувать». А ліс де брали? Була високовольтна лінія «Зугрес-Маріуполь». Нємці спилили ету лінію, спилили дошки… Нємці з етіх стовпів дєлали собі укриття, а нам уже послє етого розрішили розбирать еті бліндажі, і самі все строїли, своїми силами. Нємці уходили і тікаючи, забирали, шо вспіли. В основному, што забирали? Скот уганяли, свиней стріляли, різали, когда уходили. Напримєр, на ту сторону перейшли, а там п’ять сімей жило. Ми дивимося, наші корови по ету сторону паслись, а їхні – по ту сторону Кальміусу. Оні ето стадо заціпили і погнали. До нас кинулись, а тут річка – нікуди! І ми тогда давай своїх коров забирать… і тут началась перестрілка… Ото таке дєтство! Ну шо ж ‑ пережили 43-й год!.. (Зітхає).

Начали подимать колхози, сєльськоє хазяйство36. И начали ми працювать. Попрацювали до 47- го года ‑ забрали нас у ФЗО [31]. У ФЗО побули… От… С ФЗО ми повтікали… Як повтікали? Побросали, прийшли колхоз подимать. А в то врем’я надо було підняти промишлєность: директива з району прийшла, шоб з каждого колхоза по п’ять чєловєк на Макіївський металургічеський завод, і ми попадаєм туда. Подимали там [промисловість]… Ну как подимали? Ми там три місяця поробили, а потом уже люди стали йти, з армії приходять, возвращаються. Оні говорять: «Єслі желаніє єсть – работайтє. Нєт желанія ‑ дамо вам ращот, їжайтє в сєльськоє хазяйство». Із нас ніхто не согласився там работать. Приїхали ми у колхоз. В колхоз тягнуло37! (Пауза) В колхоз тягнуло!..

‑ Але в 1947 році важко було у селі38

‑ Важко, но в 47-м году, як такого, голоду не було: голодували люди, но ніхто не вмер… ніхто не вмер. Трудно було… Урожай тоді який був? Все здавали в государство: подимали промишлєность... А потом чуть підняли промишлєность ‑ у колхозі тоже ж работать нікому: тільки женщини робили. На женщинах і на пацанах тільки і виїжджали39. А послє войни хто там вернувся? Кого забрали в 41-м тих більше вернулося, а кого в 43-м ‑ молодих мало вернулося [32]… Це ‑ Брєжнєв вернувся, інвалід; Капустенко Іван ‑ тоже інвалідом вернувся; Гришка Кравцов остався один живий і три інваліда, а то всі погибли… А ще Петро Семенович, Ілько… І все… У Фєніно вообщє багато погибло! Ото таке дєло, Ірина…

Пішов на курси трактористів. Послали на один год. Предсєдатель колхоза вибрав нас: «Желаєтє учиться?»… За щот колхоза учили. «Хорошо» здаш – 40 трудоднів, на «п’ятьорку» здаш – 50, на «тройку» ‑ 30 трудоднів [33]. Як ти там учишся, вони примєрно пишуть, а коли вже кончив учиться, вони пишуть, скільки ти заробив. Кончив курси…Тоді трактористам платили: врожай - не врожай, а три кілограми пшенички оддай [34]. А колхозник тоді в нас получав 500-700 грам на трудодень, а у Фєніні 300 грам давали… О! (Мовчить). Це мало було, бо сім’ї великі. А трактористом коли я робив, я і трудоднів більше получав. Я, допустимо, у день получав по 3-4 трудодня, і мені на трудодень три кілограма давали, а в колхозі рядовий колхозник робить [35]  ‑ трудодень-півтора, до двох од сили… У скільки раз менше! І в нас давали п’ять рублів на трудодень [36]… (Пауза). Тягнув усю сім’ю… Кончив курси трактористів і до армії на тракторі робив. (Пауза.)

У 51-м году пішов в армію, а прийшов в 54-м. Три года я служив… От ми щас пощитаємо: май, іюнь, іюль, август, сєнтябрь, октябрь, ноябрь ‑ три года і сім місяців в армії… Вот… (Пауза). А в армії служив розвєдчиком. Да… Когда прийшли в армію, проходили ми курс молодого бійця [37]. У воєнкоматі40 же всі дані записані були… хто ким був. Мене одбирають у танкове училище. А я, коли карантин там проходив, дивився, як танкістів муштрують і як вони пушки драють41. Кажу собі: «Туда я ні в коєм случає не піду!»… Питають у мене: «Рядовой Ніколай Яковлєвич, по спеціальності Ви ким були на гражданкє42?». Я говорю: «Я на тракторі робив. Тракторист». «Значить, ми вас зачисляємо в танкісти». «Так я, ‑ говорю, ‑ ні одного класу не кончив. Я ні читать, ні писать не вмію». «А як же Ви вчилися?» (Сміється). «Так і вчився. На прицепкє43 їздив, а там букви не надо знать». Вони: «Ну надо хоч читать…». «Я і букв не знаю… У нас большая сім’я була…». «Ну ладно. Тоді в розвєдку пойдьоте», ‑ каже. «В розвєдку піду учиться», ‑ кажу. А потом уже командири танкового училища і нашого училища кажуть: «Обдурив!», ‑ і сміються. Я ж по спорту в дивізії, по бігу, пєрвиє мєста занімав! У мене і розряди були – пєрвий, второй, третій! Капітан Мєньшов у нас був фізрук44.

‑ Я знаю, Ви служили у Прибалтиці…

‑ В Прибалтиці. Служив половину в Латвїї зразу, потом в Литві, город Каунас. Кончав тоже у Латвії, город Добеле. Недалеко там Рига, Лієпая: через город траса була. Тоді я вже в роті служив і попав у механізований танковий полк, а при каждом полку ‑ рота розвєдчиков. Я в розвєдке там був, був командиром бронетранспортного відділу… (Задумався).

В армії много є шо вспоминать… Це не надо записувать! (Задумався. Потер потилицю). У нас були тактичні заняття. В розвєдке, другой раз, йдемо дозором, а тактичні заняття – як… настояща війна йде! А ми, розвєдка, йдемо попереду полка на 20-40 кілометрів, а по рації … Ето щас! Якби тоді було, як щас, а тоді по рації сообщали. Було по двоє суток не їли: неможна доставить нам їду. І лісом йдемо, і селом йдемо… А строго-насторого не розрішали нам попросить поїсти в литовців. В то врем’я в дозорі було їдемо… Командир у нас був політічеськой часті… Я кажу: «Знаєш шо, огірків я накрав. Давай попросимо картошки в мундирах45 у литовців і хліба». (Змінює голос). «Нєльзя ж!». «Товариш капітан [38], ти істи хочеш?». (Іншим голосом) «Хочу». «І я, ‑ говорю, ‑ хочу». А нєльзя було ні в коєм случає! Бузять46! Боже сохрани47! Під’їжджаємо ‑ хатинка стоїть на одшибі. В хату заходимо ‑ «О! Заходіть! Заходіть!». Повна диму хата! Питають, хто ми: «Та тут у нас учення йде…». Ну як же збрехати, попросить? Капітан: «Ну ти вже, ‑ каже, ‑ проси!». Кажу: «Нам там уже надоєлі еті різні консерви, ‑ говорю, ‑ тушонки всякі [39]. Картошечки у мундирах у вас немає? Зваріть нам картошечки в мундирах?». Бабка: «Щас! Щас картошечка буде». Я спросив у них, звідки вони… Бачу простяки48. Балакають по-руськи хорошо! Ну десь каверкають... Картошечки дали. Я кажу: «Ви ж і солі нам дайте, а то й солі нема». А огірки були… Так ми ото заїхали, наїлися картошки з соллю, хліба. Два дні, двоє суток не їли! (Посміхається. Пауза). «Одбой!49», ‑ по рації. Нам сообщили, в таком-то місці підвезли нам їсти… Кажу: «Слава богу50, хоть через двоє суток! Коли ми вже понаїдалися картошки!». Так ми ото покушали і знову в бой… (Згадує).

‑ Ясно… А гроші в армії Вам платили?

‑ Я получав тоді 210 рублів… 210 рублів, а солдат рядовий получав 30 рублів на куриво… Ну всьо равно на куриво в армії вони давали! Дають на зубну пасту… Давали на куриво махорку51, но я її ніколи в армії не курив, а купляв собі сигарети. Мені на сигарети хватало... (Пауза)

В одпуск я приїжджав… Приїжджав, як заслужиш. Ето щас одпускають… (Махнув рукою). А тоді надо було, шоб бойова і політична підготовка була на «п’ятьорку», на «четвьорку»52 ‑ не попадеш. А я вже заслужив одпуск... Коли приїжджаю я з занять в 53-м году… Приїжджаю, коли дєжурний докладує: «Ніколай, тобі срочна телеграма прийшла. Сильно болєн отєц». Там не такі телеграми як зараз53, а завірена врачом! Командир роти сказав ‑ ввечері принесли, а ноччю зразу оформили. Командир роти каже: «Давай їдь!»… А десять днів дають… Я говорю: «Товариш капітан, а єслі прихвачу ще десяточок54?». Він мені моргнув: «Гуляй! Я тут відрапортую». А в штабі теж наш донецький55, з Іловайська робив: «Їдь, ‑ говорить, ‑ Ніколай!». Поїхав. Так я дома був 40 днів: капітан сказав десять днів; пішов у воєнкомат ‑ воєнкомат мені десять днів одмітив; і я ще десять днів остався. Приїжджаю і говорю: «Товариш капітан, каюсь, два дні ще не добув!». «Ну, надо було ще! Тут повний порядок», ‑ він мені говорить. Ну, єстєствено, я гостинця взяв із дому: кавун от такий привіз! (Показує руками). Водку не віз: там у воєнторзі56 взяв. Магарич надо ж ставить [40]! Який там магарич? Зібралися в каптьорке ілі в ленкімнаті [41] (Згадує)… Да, в ленкімнаті. Випили, закусили, поблагодарили… Я тобі скажу, хто у нас в одпуск їздив, десять днів ‑ ніколи… Один тільки москвич у нас дисциплінірований був: тютєлька в тютєльку57 приїхав. А то як поїде в одпуск ‑ місяць немає! А дисципліна була страшна! Як шо [трапиться] ‑ телеграму пошлють, і зразу приїде… (Задумався).

Тоді армія була! Боже сохрани, дєдовщина [42]… Тоді шоб я обідив солдата! Етого у нас не було! Стараються молодого навчить… Яка дєдовщина! Щас воно год прослужить і дєдом себе щитає! А ми служили по чотири, по п’ять год, по сім год служили в морфлоті! Я в механізованих войсках прослужив три года і сім місяців. А єслі… забирають іще раньше… Мене забрали в началі мая, а брали тоді круглий год. Брали і в апрелі… В общєм, з марта місяця начинають, і йде мобілізація до января місяця, круглий год. А щас осінній і весінній призов. Напримєр, Іван Семенович йшов у дєкабрі місяці, і він даже не дослужив. А хто попереслужував… Хто в авіації, там не три года, а чотири. Замєсто чотирьох ‑ і чотири з половиною, і чотири і сім і дев’ять місяців служили. Коли нас демобілізовували, указ вийшов, штоб авіація служила так, як і ми, по три года. Після демобілізації я поступив на стройку (як станція строїлася) [43]… Курси шофера я закінчив в армії. Пішов робить водителем машини на строїтельстві в 54-м году і робив до 57-го года. Потом я женився… (Пауза).

‑ Розкажіть, як свадьбу гуляли.

‑ Ми мало були знакомі. Я познайомився з Олександрою Григорівною58, коли водітєлєм робив, в 56-м году. Я пішов у село: селами дружили, в кіно ходили, на танці ходили. У Фєніно хороші дівчата були, красиві. Туди ходили і новосвєтські хлопці59, і з Горняка [44] приходили. Весною ми і познайомилися. Навєрно, десь у маю. Літом ми почти й не бачилися. Ми тільки познайомилися, я їду в командировку в Волинську область, од границі польської 60 кілометрів, на вивозку буряків, а бабушка60 – в ларьок61… Я ще за Луцьком був: як Донецьк нам тут, так і Польща там була, близько. Ми роз’їхалися… (Пауза). Звідти я приїжджаю в ноябрі місяці, а в неї торговля кончилася. Пішли сватать. На Рожество прийшли сватать62 Матрьона Павлована і Семен Петрович… У нас свадьба должна була бути 27 января, через двадцять днів свадьба. Поженилися… А раньше молодьож не гуляла на самій свадьбі. Тільки ввечері зібралися (вечір для молодьожі), випили по чуть-чуть, закусили ‑ і в клуб63 пішли. Там молодьож гуляє. Старики приходять вдень, а молодьож ‑ уже все. Щас скільки старих, скільки молодих. Тоді молодьож тільки увечері, а старики гуляли і неділю… В общєм, поки кінчиться водка й закуска. Хазяїн об’являє: «Ні їсти, ні пити нема вже! Уходьте!» (Всміхається). В понеділок, поки діда й бабу продадуть… В разну одьожу перевдівають. Перевдівалися і в циганів, і в солдатів, і ото везуть бабу й дєда. Дідів у селах мало, так бабу продають [45]. А тоді як бабу продадуть, всякі причуди… Роботи ніякої нема: тоді свадьби гуляли, в основному, зимою, після заговин [46], коли роботи не було… (Пауза).

От ми поженилися в 57-м году, і прожили ми з бабушкою почті 53 года… Нажили двоє дітей. (Пауза). Як женився, пішов у колхоз робить. Проробив я в колхозі три года, а потом, як Наташа родилася в 60-м году, пішов на станцію робить слєсарєм... Переселилися на Новий Свєт в 64-м году. Там продали дом… (Згадує).

Іра, це як розказать, скільки я строївся! Мені один земляк каже: «Ми раз з марір’ю балакали, скільки Ніколай64 перестроїв хат! Це з скільки здоров’я надо!». Ой! Я як пацаном був, ми строїлися… Це ж нємці хату спалили… Дерев не було: німці все попалили. Тільки з окопів ї бліндажей надо було все це дерево тягать. Построїли – накрили. А чим же крить? Камишом! Тоді ж хати були з самана65… Камишом ще й вкриті… А камиш видержував по сто лєт! А горища були навалені вальками ‑ потолки були теплими… Камиш отак ложуть (Встає з дивану і показує, як брали докупи очерет і клали на жердину). Кладуть пучками… Осока довга… Осокою зв’язують, беруть перевесла. Положили ‑ прив’язали, і пішов далі і наверх… Як воно називалося, на шо чіпляли той камиш, я вже забув… І до кінця ведуть… І теплі були хати!

А що таке валики? Із чого робилися?

‑ Глина із соломою! Глину місять, а потом вилами береш, скільки ухватив, і кинув на чердак. Додають полову і валькують66, потом змазують, потім поновляють67 мєлкім кінським кізяком. І так же і в хаті тоді мазали. І гвоздь держався! А щас як стукнеш ‑ і одвалиться! Саман тоді робили як шлакоблок – прочний і не піднімеш… А як раньше строїлися, літ сто назад ‑ самі глину добували. Вона є тут і півметра, і менше. А строїли біля річки, щоб можна було воду носити. Закопують отаке кругле кільце, кругом хати, щоб коней ганять. Землю шар знімуть, а глину копають, воду туди, шоб гонять коней, і бричкою68 глину довозять. Станеш на віжках ‑ і пішов: «Но!»69. Ходять, топчуть глину… Так саман робили. Полову туди добавляли, солому… А вальки на хату ‑ то і так місили: люди замісять брички три глини, залазять наверх і кидають. Тоді прочне все було! І мороза ж були! При нємцах, як война, був мороз 40 градусів! Були і більше! А топили бур’яном і підсолнухом. Шляпки позрізають з нього, а стовбури остаються… Наготуєш скирду підсонухів, і топиш… Тоді ж нємці повирубували усі сади! Після війни їздили у шахтарів куплять вугіль. Потім возить стали…

Так ото скільки хат я строїв! За свою жизнь багато, багато…Тут строївся… Ну на Новом Свєті я не буду казать: я в армії тоді служив. На Олександріївці70 строївся, у Феніні строївся і тут. Ми ж у 57-м году, як поженилися, купили одну хату, «коробку»: нічого не було, полів не було, стіни не поштукатурені… День і ніч строїв! У 64-м году сам строївся… Ну, построїлися і стали вже жить слава Богу71! (Пауза). Ішов прогрес, стали вже неплохо жить. З 60-го по 90-й год вобщє хорошо жили. Тоді такой політики не вели. Ніде не було політики. Газети читали і знали все. Не було, як щас по телевізору, спорять [47]… Тоді всякі кружки організовували, концерти, кіна… Тоді жизнь була ‑ лучше не надо! (Пауза). Проробив на станції 27 лєт… 27 лєт получається? Да, почті до 87-го року. От пєрвого до п’ятого розряда дійшов без спеціального образованія [48]! У мене образованіє ‑ тракторист і шофер… (Замовчав).

‑ Я подивилася на Ваші медалі, але серед них немає партійних нагород…

‑ Да, п’ять пам’ятних знаків і медалей… Од Московського горсовєта72 получав награди [49]. Я не їздив у Москву, все присилали: премію і нагороду. А партія73… Ні в якій я партії не состояв, ні в якій я банді74 не служив! Був безпартійним, а щас віра тільки в комуністів75. Тоді я не хотів. Якби я в партію вступив, може, яким-то і начальником вибився. Мене тот… тягнули в партію все врем’я, приглашали. Як в колхозі робив, був членом правління, робив председатєлєм ревізійної комісії, був у почоті… Посилали в партшколу вчиться [50], но я не соглашався, потому шо той партії не довіряв: много було мошенників. Я чесно любив работать… Много таких було ледарів, а їх видвигали, і вони незаслужено получали премії, нагороди. Я був проти етого і не дуже рвався, і був все врем’я рядовим колхозником і робочим… (Пауза). І пенсію заробили хорошу в то врем’я: 132 рубля при зарплаті 300 рублів, в то вре’мя. І, на кінець, вийшли на саму низьку пенсію. Спасибі демократії, шо ми такі тяжкі годи прожили, а вони нам таку пенсію дали [51]! Зрівняли з тими, хто ні дня не проробив, а більшу пенсію получають, чим ми… (Зітхає. Мовчить).

Я все сприйняв так: комуністи предали совєтську власть, здали Росію і Україну, весь Совєтський Союз. І щас так думаю. Ленін як говорив: «Ми побєділі. Революція побєділа... Революція76… Якщо, ‑ говорить, ‑ серед комуністів заведуться капіталісти [52], очень трудно буде бороться з цим». Так воно і получилося. Серед комуністів дуже багато було вредителей із буржуазних [53]... Повлазили у власть, вредили, не надавали розвиватися Совєтському Союзу. Взять, допустимо, 33-й год. Вони ж зробили іскуствений голодомор! Хто здєлав? Куркулі [54]! Вони в государство хліб не оддавали, а його у річки висипали, в колодязі (це мати мені казала), шоб хліб у государство не йшов. Проїзводственики не померли, а вмерли труженики полєй, селянство померло… У сєльськом хазяйстві хліб забрали, а на проізводство дали. Там ввели карткову систему [55]. Твій дєд Яшка77… Він одразу з села пішов на шахту робить. Он получав хлєбушек і на нас, і на себе. Уже ми як-то пережили голод. А нєкоториє лодарі, які не йшли нікуди, померли з голоду. Єсть і трудяги померли. Це завісило від людей. Мати казала, тут небагато людей померло в 33-му. Багато людей померло в 19-м году і у 21-м78. В 21-м году, мати казала, такий був неврожай і суховій! Як почав дуть восточний вітер і дув три місяця, аж земля полопалася. Пшениця отака виросла (Показує яка) і така й осталася. А в 33-м году чого голодомор здєлали? Була у нас колективізація в 30-х годах, і буржуїв ето і заїло79. Врожай був не дуже хороший, середненький урожай. А тут началася колективізація… Як кажуть: «Зганяли у колхози» [56]. А як було ‑ по желанію зганяли. Землю на душі розділили… Це ж земля розділена була ще після революції, у 18-м году. Декрет, Леніном підписаний, «О земле»…

Колхоз – зміна у хорошу сторону. Мати тоже зразу не хотіла йти в колхоз. Своя ж земля була, розділили на душі. Сім’я велика… День молотимо ‑ ніч віємо. Ні дня, ні ночі не бачили80. А потом на все плюнули і пішли в колхоз. «У колхоз як пішли, ‑ каже, ‑ народилися як на світ. Тут, ‑ каже, ‑ ми поробили ‑ і все». Каже, і столові були, і діти були опредєльонні: тоді у колхозах були дит’ясла81. Прийдеш – оддихаєш, і не клятий-не м’ятий [57]. А коли самі із землею воловодилися82 ‑ день молотимо, ніч віємо… Зима прийде ‑ з худобою надо вправляться: то вичищай, то давай їсти… І не в каждого була молотарка! А брали у кого? У куркулів брали. Віялку брали ноччю, молотарки тоже брали… Розплотися з буржуєм за молотарку, і тобі нічого не остається. У колхози пішли ‑ як на світ понароджувалися! От і кажуть: «Колхози, колхози…». А щас роблять на хазяїв… До 50-х років скільки одстроїли городов і сел розбомблених! А щас за 18 лєт усе розламали83! До 80-х які построїли в колхозах ферми! І дойка стала механічна, стали колхозників возить на автобусі, піши ніхто не ходив. Поїлки були, і все було механізіровано. Стали колхозники жити хорошо. В колхозах построїли Дом культури [58]. От! (Пауза).

Я хочу ще сказать за сєльське хазяйство. Неплохо було. Як почалася «перестройка» [59]… Десь у 85-86-м году, як Горбачов став, стало все «йти по плану», як він виступав по телевізору. Говорить: «Потєрпітє! Всьо ідьоть по плану!» [60]. А ці хлопають ушами84 і думають, може і правда, все буде лучше… Стали скот різать, колхози валять85. Поламали сільське хазяйство! Дєрєвню всю розвалили! Після війни такого не було! Після війни не було! Віками голодний тебе не трогає. Ідеш 20-30 кілометрів на базар, і ніхто тебе вікам не грабить, і не боялися. Шоб хто тебе тронув ограбив і десь шось ворував – такого не було! Був порядок тоді. Єслі ти вкрав кілограм хліба, то получиш два ілі три года [ув’язнення]. Щас жизнь страшна. Нам шо ж не обідно, шо ми строїли-строїли, робили-робили і шо ми заробили?! І вийшли на таку пенсію! Тоді наша пенсія була «потолок»86 ‑ 132 рубля! Тоді її хватало. На рубль ти підеш три літри молока купиш за 60 копійок, буханку хліба за 20, 15 копійок батон і ще 5 копійок останеться. І це на рубль! Ми думали підемо на пенсію, і хорошо будемо получать! А тепер є роблять і пенсію получають, і зарплату, причому немалу. А в нас тоді був «потолок» 300 рублів і три года переробітки…

‑ Все ж таки, які роки були найщасливішими для Вас?

‑ Самі щасливі годи були до армії… Молоді годи… І в армії непогано. Я шо хочу сказать, і война була, і все равно… Лучше б я ходив за хлібом за 20 кілометрів, чим так як щас… Нас щас стариків морально убивають! Довольний только своїми дітьми і онуками!

 

Словник

1.         Метрики поміняти– під час війни погоріли всі метрики, тому значна частина сільського населення, користуючись нагодою, змінила дату народження у нових документах на таку, щоб уникнути армії, примусових робіт у Німеччині, тощо

2.       Шоб в Германію даже не брали[Щоб до Німеччини навіть не забрали (рус.)] – йдеться про вивіз молоді до Німеччини на примусові роботи на виробництві, у сільському господарстві, тобто у якості остарбайтерів під час Другої світової війни 1939-1945 рр.

3.         Фєніно, або Олександрівка-2, Старобешевського району – село, яке існувало неподалік від смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Донецької обл., назване в народі на честь пана Феніна, який володів ним; було покинуте місцевими мешканцями через будівництво греблі і золовідвалу, знищено на кінець 1990-х років

Старобешевський район– адміністративно-територіальне утворення на південному сході Донецької області. На півночі район примикає до земель м. Донецька, на заході межує з Волноваським районом Донецької області, на сході - з Амросієвським, на півдні - з Тельманівським районом. У південно-східній частині його межа збігається з державним кордоном України й Росії. Старобешівський район було засновано в 1923 у складі Юзівської округи.

4.    Колхоз[Колгосп (рос.)] (скорочення: колективне господарство) – об’єднання селян для колективного ведення сільського господарства на основі усуспільнених засобів праці; результати праці також розподілялися спільним рішенням учасників. Створення колгоспів було проявом політики колективізації, рішення про яку було прийнято на XV з’їзді ВКП (б) 1927 р. і яка проводилася в СРСР наприкінці 1920 ‑ на початку 1930-х рр.

5.      Сємілєтка[Семирічка (рос.)] – у СРСР 1920‑50 рр. неповна середня загальноосвітня школа з сімома роками навчання, яка виникла в 1921 р., а в 1958 р. була перетворена на восьмирічну школу. Після закінчення семирічної школи можна було продовжувати навчання в середній загальноосвітній школі, середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закладах.

6.         Сталінська областьадміністративно-територіальна одиниця в Україні, утворена 3 червня 1938 р., коли зі складу Донецької області виділили Ворошиловградську і Сталінську область. 9 листопада 1961 р. перейменована на Донецьку область.

7.         Он отлічником бил [Він був відмінником] – бути відмінником означає «навчатися на відмінні оцінки», тобто на оцінку «5» за п’ятибальною шкалою, яка існувала в системі освіти СРСР; до відмінника ставилися з особливою повагою.

8.         Палкін Хутір – хутір, місцевість у Старобешевському районі Донецької області, яку населили два брата Палкіни – Панкрат і Трохим – у 1918 р. Хутір затопило під час будівництва Старобешевської ГРЕС; зараз це територія залізничної станції смт. Новий Світ Старобешевського р-ну Донецької обл.

9.       Два года під окупацією ‑ йдеться про окупаційний режим 1941-1944 рр., що було встановлено на території УРСР під час Великої Вітчизняної війни; територія сучасної Донецької області була під окупацією 2 роки – 1941-1943 рр.

10.      Часть оддавали нємцам у государство, а часть собі оставляли на пропитання – під час окупаційного режиму населенню було наказано виконувати встановлені німцями норми поставок м’яса, молока, зерна, фуражу і т.д. для німецької армії.

11.      В то врем’я, когда рускіє отошли – мова йдеться про початковий етап Великої Вітчизняної війни 1941‑1945 рр., коли під час наступу німецької групи армій «Південь» територія Донецької області була окупована німецькими військами (жовтень 1941 р.).

12.  Кальміус – ріка рівнинного типу, що протікає по території Ясинуватського, Старобешевського, Тельмановського і Новоазовського районів Донецької області; впадає в Азовське море.

13.      Самі наступали, а самі ззаду окопи рили, тільки рили не нємці, а ми ‑йдеться про зимову кампанію 1941‑1942 рр. і про створення оборонної лінії по Кальміусу, а також Міус-Фронту

14.      Когда уже отступлєніє у 43-м году, нємці занімали тут оборону. Укрєплєніє било, тут сільноє било укрєплєніє – мова йде про Донбаську операцію 13 серпня‑22 вересня 1943 р. і про укріплену оборонну лінію на цій частині фронту

15.      Горбачово – мається на увазі смт. Горбачово-Михайлівка поблизу смт. Новий Світ, яке адміністративно підпорядковується Донецькій міській раді

16.      «Яйця, курка, молоко - Германія далеко» ‑ приказка, поширена серед селян Донбасу, яка характеризувала грабіжницьку політику окупаційної влади щодо селян (поставки продуктів).

17.    Верезовський Хутір – місцевість у Старобешевському районі, яка отримала назву від родини Верезовських, що там проживали

18.         Відтіль як відступали – йдеться про відступ німецької армії під час Донбаської операції13 серпня‑22 вересня 1943 р.

19.    Бєшево – стара назва (з 1779 по 1896 р.)смт. Старобешево Донецької області на південному сході Донецької області, адміністративний центр Старобешевського району; розташоване на правому березі Кальміусу, біля р. Камишевахи і засноване греками.

20.      Комуністка – член ВКП (б) – Всесоюзної комуністичної партії більшовиків; бути комуністом на окупованих територіях було досить небезпечно: німці здійснювали терор по відношенню до них

21.      Новосьоловка[Новоселівка (рос.)] – село на північному заході Старобешевського району

22.      Потом руськіє прийшли– мова йде про події після 22 вересня 1943 р., коли Донбас було звільнено від окупації

23.      П’ять год її шукали… Приходять, говорять, жила з нємцем – у СРСР співжиття з представником німецької влади чи армії під час окупаційного режиму вважалося проявом колабораціонізму і каралося законом

24.      З тих старих учителів ніхто не остався – всі вчителя пішли на фронт і не повернулися після війни

25.      Як стали нємці оборону занімать – йдеться про оборону операцію групи армій Манштейна під час Донбаської операції

26.   Новий Свєт [Новий Світ (рос.)] селище міського типу в таробешевському районі Донецької області на лівому березі Старобешевського водосховища, засноване 1954 р. під час будівництва Старобешевської ТЕС. В 1939-1940-х рр. це було невелике поселення хуторського типу.

27.      Сталіно – назва м. Донецьк у 1924‑1961 рр.

28.    Комсомольськ – місто районного значення в Старобешевському районі Донецької області на р. Кальміус; до 1949 носило назву Каракубстрой

29.      Обільне – село в Старобешевському районі на південний захід від смт. Старобешеве

30.      Кукурузяники – розмовна назва радянських літаків сільськогосподарської авіації Полікарпов У-2 і АН-2

31.  \ФЗО (рос.) – нижчий тип професійно-технічної школи, фабрично-заводського навчання, створена на основі фабрично-заводських училищ, до якої брали молодь 16-18 років із любою загальноосвітньою підготовкою; існувала в 1940‑1963 рр. Учні знаходилися на повному державному забезпеченні і протягом 6 місяців отримували робочу масову професію. \

32.     Кого забрали в 41-м тих більше вернулося, а кого в 43-м ‑ молодих мало вернулося – йдеться про мобілізацію до лав радянської армії в 1941 р., коли брали чоловіків 18‑50 років, і в 1943 р., коли забирали до армії і 16-17-річних хлопців

33.      «Хорошо» здаш – 40 трудоднів, на «п’ятьорку» здаш – 50, на «тройку» ‑ 30 трудоднів – залежність плати від успішності

«Хорошо» [«добре (рус.)»] – оцінка «добре», рівна відмітці «4» за п’ятибальною шкалою

П’ятьорка [п’ятірка]–відмінна оцінка, рівна відмітці «5» за п’ятибальною шкалою

«Тройка»[трійка (рус.)]оцінка «задовільно», рівна відмітці «3» за п’ятибальною шкалою

Трудодень одиниця обліку затрат праці і розподілення доходів за працею в колгоспах, переважно до 1966 р.

34.      Врожай - не врожай, а три кілограми пшенички оддай – народна приказка; тут: трактористам видавали по три кілограми пшениці на трудодень незалежно від врожаю та ін.

35.      Рядовий колхозник [колгоспник (рос.)] – термін, який вживається для позначення не пов’язаного із відповідальною працею працівника колгоспу; такого, що нічим не відрізняється від інших; звичайного колгоспника.

36.     Давали п’ять рублів на трудодень – трактористам виплачували гроші за роботу, на відміну від інших колгоспників, які отримували пшеницю за трудодень.

37.     Курс молодого бійця – початковий період проходження служби за призовом в радянській армії; частіше в навчальному підрозділі.

38.    Товариш – за радянської влади: типічне звернення до людини; часто «товариш» вживалося перед званням,посадою, прізвищем, професією, як тут «товариш капітан»

39.      Надоєді еті різні консерви, тушонки всякі [Набридли ці різні консерви, тушонки всякі (рус.)] – основним різновидом їжі у військових частинах Радянського Союзу були консерви, тушонка (консервоване тушковане м’ясо) і каша; щоденне їх вживання, безумовно, набридало.

40.      Магарич надо ж ставить – традиційно в радянській армії після повернення солдата з відпустки влаштовувалося частування командного складу військової частини або однополчан

41.      Ленкімната(Ленінська кімната) в СРСР приміщення в школах, піонерських таборах, на виробництві, в казармах військових частин, призначене для проведення дозвілля солдат і політичної підготовки.

42.     Дєдовщина (рос.) – в армії: від слова «дід» ‑ солдат, який давно служить в армії; нерівноправна й зневажлива поведінка солдат, що давно служать в армії, до новобранців

43.    Станція строїлася – мова йде про Старобешевську ТЕСконденсаційну електростанцію поблизу смт. Новий Світ Старобешевського району Донецької обл. Будівництво розпочалося 1954, на повну міць станція введена в 1967 р.

44.      Горняк [Гірник (рос.)] – місто районного значення в Донецькій області поблизу залізничної станції Цукуриха, на р. Вовчій, підпорядковане Селидовській міській раді.

45.      Дідів у селах мало, так бабу продають – респондент поясняє, що внаслідок війни в селах залишилися самі жінки, тому на весільних ігрищах жінки-родички молодят одягалися у незвичне вбрання, роз’їжджали селом і влаштовували якісь сценки, як от продаж за символічну плату чи за щось інше родичок наречених

46.    Cвадьби гуляли, в основному, зимою, після заговин – йдеться про весілля після Різдвяного посту, бо тоді вже не діяли обмеження щодо вживання скоромної їжі і заборона вінчання.

47.      Тоді такой політики не вели. Ніде не було політики. Газети читали і знали все. Не було, як щас по телевізору, спорять – респондент порівнює телебачення 1970-80-х рр. із 2000-ми рр., підкреслюючи, що з’явилося чимало політичних шоу, дебатів, програм; на думку респондента, на сучасному телебаченні занадто багато політики

48.    От пєрвого до п’ятого розряда дійшов без спеціального образованія – йдеться про реальне кар’єрне зростання (підвищення професійної кваліфікації) без необхідної для цього освіти

49.      Од Московського горсовєта получав награди – респондент отримував нагороди від Московської міської ради через те, що вона здійснювала керівництво Старобешевською ТЕС, яка тоді їй підпорядковувалася.

50.      Партшкола йдеться про Вищу партійну школу КПРС (ВПШ) – вищі навчальні заклади в СРСР у 1946‑1991 рр. для підготовки керівних партійних і радянських кадрів, а також керівників ЗМІ.

51.      Спасибі демократії – респондент іронізує з приводу встановлення демократичного режиму на пострадянському просторі, звинувачуючи систему влади у недбалості й байдужому ставленні до старшого покоління.

52.      Капіталісти, буржуазні [елементи], буржуї – зневажливе кліше радянської пропаганди: це панівний, експлуататорський, керівний клас капіталістичного суспільства: клас капіталістів, власників засобів суспільного виробництва, які використовують найману працю

53.      Серед комуністів дуже багато було вредителей із буржуазних – респондент пояснює всі нещастя СРСР шкідницькою діяльністю буржуазії, як це було навіяно радянською пропагандою. Під шкідництво підпадав активно і таємно проведений саботаж якоїсь справи її противниками. Звинувачення у шкідництві були широко поширені в СРСР під час сталінських репресій.

54.    Куркулі – заможні селяни, які використовують найману працю, можуть утримувати торгівельно-промислові заклади, займатися лихварством, сільська буржуазія Поняття має дуже негативний відтінок, хоча досить чіткого визначення немає; під кліше «куркуль» часто попадали селяни середнього достатку.

55.      Карткова система ‑ система постачання населення СРСР товарами народного вжитку в умовах дефіциту, за якою товар можливо було придбати за гроші лише за наявності талону (картки) з нормою споживання товару протягом місяця. У даному випадку йдеться про карткову систему, введену з липня 1941 по грудень 1947 рр.

56.    «Зганяли у колхози» ‑ кліше, прийняте в сучасній історіографії; мається на увазі примусовий тотальний згін людей до колективних господарств, проти їхньої власної волі.

57.      Не клятий ‑ не м’ятий – приказка, яка вживається для характеристики стану людини, коли вона не втомлена тяжкою працею і має час відпочити

58.      Дом культури– клубний заклад, центр культурно-масової і просвітницької роботи в СРСР.

59.  «Перестройка» [Перебудова] ‑ період в історії СРСР в 1985-1991 рр.: процес докорінної зміни економіки і суспільної свідомості, направлений на розвиток демократії і гласності, на закінчення «холодної війни»

60.   «Всьо ідьоть по плану!»[Все йде за планом]лозунг М.С. Горбачова за «перебудови», який запевняв радянських людей у правильності обраного ним курсу і проведеної політики, яка йде за певним планом, як завжди.

 

 


[1] тут і далі в тексті: мається на увазі Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр.

[2] мовляв (рос.)

[3] тут і далі: всі дати стосуються ХХ ст.: 1935, 1941 і т.д.

[4] мається на увазі «проводжати в останню путь»; респондент згадує похорони старшого брата

[5] не мав певного заняття, а виконував роботу в різних галузях сільського господарства

[6] пневмонія, або запалення легень (рос.)

[7] тут і далі: німецькі військові, німецька армія і окупаційна влада

[8] тут і далі: радянська армія

[9] тут і далі: військовий начальник, представник окупаційної влади, який займається наглядом за правильним несенням гарнізонної служби, за дисципліною військовослужбовців

[10] добра, поважна людина

[11] вираз у значенні «нічого не зробиш, прийдеться примиритися зі своїм становищем»

[12] єврейка в кількох поколіннях, із типовою зовнішністю і звичками

[13] призначена окупаційною владою або обрана особа для ведення справ сільського колективу

[14] пов’язаний близькими стосунками з колективом людей; тут: про надійних людей, на яких можна було покластися, які були на стороні населення і захищали його інтереси

[15] під час окупаційного режиму 1941-1943 рр.: місцевий житель, який служив у німецькій поліції

[16] поганий; той, якого не люблять і не поважають

[17] все, що завгодно

[18] міняти хліб на інші продукти

[19] зустрічав німецьку армію як довгоочікуваних гостей, із неприхованою радістю

[20] вживається у значенні: «за все отримаєш по заслузі», «не залишишся безкарним»

[21] вживається, коли не можна давати певну інформацію дуже допитливій особі, часто дітям

[22] скорочення з рос. : обласна рада

[23] партизанів

[24] вираз «плюнути на когось або щось» означає перестати зважати на когось або на щось; тут: стати байдужим до зауважень вчителя, навмисно зневажати його

[25] Добрий день! (нім.)

[26] Доброго ранку! (нім.)

[27] Побив (діалект.)

[28] уживається для вираження побажання померлому, коли його згадують, загробного життя в раю

[29] повз на ліктях, прижимаючись до землі

[30] місток через річку

[31] респондент має на увазі власного батька, який доводиться прадідусем інтерв’юерові

[32] не було достатньо років, щоб нести карну відповідальність

[33] залишки зерна, полова, солома, бадилля від бахчі

[34] провів збори (розмов.)

[35] халабуда, тимчасове житло

[36] йдеться про процес післявоєнної відбудови народного господарства в СРСР

[37] приваблювало, поривало; демонструє сильне бажання повернутися додому і в колгосп

[38] інтерв’юер натякає на голод 1946‑1947 рр.

[39] колгоспи утримувалися лише за рахунок праці жінок і хлопчаків

[40] скорочення від рос.:військовий комісаріат– місцевий орган військового управління, що відає обліком і призовом військовозобов’язаних

[41] вичищають до блиску (розмов.)

[42] під час цивільного життя, поза армією

[43] трактор з причепом

[44]скорочення від рос. «физкультурный руководитель»: назва професії викладача фізичної культури

[45] картопля, зварена в кожурі

[46] Дуже сварять, гнівляться, бурчать (розмов.)

[47] вираз, який означає суворе застереження щось робити

[48] бідні або середнього достатку простодушні селяни

[49] сигнал про припинення розвідницької операції

[50] вираз, що означає вдоволення чимось, схвалення

[51] тютюн для паління нижчого сорту

[52] оцінка «добре», рівна відмітці «4» за п’ятибальною шкалою

[53] звичайна телеграма з текстом повідомлення без спеціальних позначок і печаток

[54] відпочити ще десять днів

[55] земляк

[56] скорочення від рос.: військова торгівля, крамниця на території військової частини

[57] приїхав точно у строк (розмов.)

[58] жінка респондента

[59]хлопці з смт. Новий Світ

[60] дружина респондента, бабуся інтерв’юера

[61] пішла торгувати у ларьок колгоспною продукцією

[62] просити собі в жони

[63] сільський клуб

[64] мова йде про респондента

[65] будівельний матеріал з глинистого ґрунту, висушеного на відкритому повітрі

[66] роблять із глини і полови валики округлої форми

[67] зверху покривають

[68] невеликий віз, у який запрягали коней

[69] команда коням, щоб їхали

[70] перекручування назви села, де жив брат респондента, ‑ Олександрівка-1 Старобешевського р-ну Донецької області, поблизу смт. Новий Світ

[71] добре жити (розмов.)

[72] скорочення з рос.: міська рада

[73] КПРС – комуністична партія Радянського Союзу

[74] зневажлива назва респондентом будь-яких партій, об’єднань і організацій

[75] Мова йде про Комуністичну партію України на чолі з П. Симоненком

[76] Жовтнева революція 1917 р.

[77] батько респондента

[78] йдеться про наслідки війни і «іспанку» 1919 р. і голод 1921 р.

[79] дуже обурювало (розмов.)

[80] працювали без перепочинку

[81] скорочення «дитячі ясла»

[82] довго, одноманітно поралися на землі, тяжко працювали

[83] йдеться про час після розвалу СРСР, 18 років незалежної України

[84] політики проґавили свій шанс, занадто довірилися М.Горбачову і його політиці

[85] Руйнувати (розмов.)

[86] межа, вищий граничний ступінь чогось (розмов.)

 

  Останні матеріали:

Усноісторичні проекти Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів
Центр усної історії та біографістики при кафедрі новітньої історії України імені Михайла Грушевського Львівського національного університету імені Івана Франка
Архів Інституту Історії Церкви Українського Католицького Університету
Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії