Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
  Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
  Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
  Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

 

Про повсякденне приємне й пережите трагічне у світлі подій ХХ–ХХІ ст.:

постконференційні враження від форуму дослідників усної історії в Одесі

 

Передчуття приємних вражень від одеської зустрічі забезпечило отримання попередньої програми конференції й розуміння, що туди варто потрапити за будь-якої життєвої ситуації й погоди за вікном. Адже перебування в середовищі членькинь та членів Української асоціації усної історії залишає по собі доволі приємні спогади, а найголовніше – надихає до праці, а що може бути краще для молодого дослідника? От ми й зібрались 8–11 жовтня 2015 року в Одесі, як і було анонсовано Лідією Ковальчук на вересневому науковому форумі у місті Львові (Міжнародна наукова конференція «Суспільні злами та поворотні моменти: макроподії крізь призму автобіографічної розповіді», 25–26 вересня 2014 року). Захід проходив на базі гуманітарного факультету Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, який зустрів нас при вході неймовірними трояндами, що задало вишуканий тон одеській гостинності ще перед знайомством з організаторами конференції.

   

Гуманітарний факультет Одеського національного університету імені І. І. Мечникова

 

Війни в усних історіях учасників та очевидців

Робочі дні зустрічі в Одесі були доволі насиченими й неймовірно цікавими для задоволення дослідницьких запитів, сподіваюсь, кожного з присутніх. Однією з центральних проблем для обговорень стала колективна й індивідуальна пам’ять про війни ХХ–ХХІ ст. та пережите під час і після них. Говорилось про представників різних поколінь та особливості їх свідчень, про "стратегії захисту" дослідників від отриманої емоційно перенасиченої та психологічно важкої для осмислення інформації тощо.

Гелінада Грінченко, голова Української асоціації усної історії, ознайомила присутніх із оповідями очевидців розстрілів мирного населення в Бабиному Яру, а також майстерно продемонструвала як можна доповнювати спогадами інформантів про особисту життєву трагедію загальноприйняті складові бачення й розуміння війни сучасниками, наголосивши на модусах її терапевтичного пережиття й потребах публічного обговорення. Ольга Коляструк з Вінниці розповіла про досвід спілкування з дітьми війни у формі дискусійного спічу, виділивши ностальгічні мотиви у розповідях респондентів вже далеко «недитячого» віку.

Гелінада Грінченко (Харків). Бабин Яр в усних свідченнях меш­канців Києва: місце, трагедія, оповідь

зліва направо: Марина Гримич (м. Київ), Оксана Кісь (м. Львів), Гелінада Грінченко (м. Харків)

Ольга Коляструк (Вінниця). Усні оповіді «дітей війни»: відоб­раження травматичного досвіду покоління (крізь ностальгійну призму) у («кривому») дзеркалі реальності

зліва направо: Оксана Годованська (м. Львів), Ольга Коляструк (м. Вінниця)

 

Методикою спілкування з воїнами-інтернаціоналістами, що брали участь в радянсько-афганській війні 1979–1989 рр., поділився Микола Бривко зі Сніжного, що на Донеччині. Дослідник презентував присутнім індивідуальні наративи офіцерів та солдатів щодо участі у збройному конфлікті в Афганістані, пов’язані як із тактиками ведення бойових дій, так і розповідями про воєнне повсякдення, доповнивши їх сюжетами з приватної кореспонденції та спогадами товаришів по службі й членів сім’ї.

Однією з найбільш «живих» і доволі важких для сприйняття широкою громадськістю дослідницьких проблем була спроба конструювання образу воїна в публічному просторі сучасної України, презентована Оленою Лукачук зі Львова. Дослідниця поєднала міркування про збройний конфлікт на сході України як діючих військових, так і пересічних жителів містечка Яворова, що на Львівщині, й виділила риси портрету військовослужбовця, серед яких сумний погляд і передчасно посивілі скроні воїна, вервиця на шиї та дитячий оберіг на руці, поєднання лінії фронту з ціною людських взаємин та життів, психологічні травми, підтримка рідних і побратимів тощо.

 Микола Бривко (Сніжне, Донецька обл.). Афганістан 1979–1989 років очима воїнів­інтернаціоналістів (на прикладі мешканців м. Сніжне)

зліва направо: Наталя Отріщенко (м. Львів), Микола Бривко (м. Сніжне, Донецька обл.)

 Олена Лукачук (Львів). «Біль і радість, туга й щастя — отак і жи­вемо з дня на день…»: конструювання образу сучасного укра­їнського воїна в громадській думці жителів військового міс­течка (на прикладі Яворова)

зліва направо: Юлія Шелеп, Олена Лукачук (м. Львів)

 

Під час роботи секції обговорювали сюжети про різні війни й методологічні підказки ведення розмови з особами, які їх пережили, хоч термін давності й стирає емоційні переживання побаченого, а теперішній статус не дозволяє використовувати щирість у висловлюваннях на повну силу, та записані усні свідчення дозволяють пізнати окремі події поза офіційною й дозволеною владними структурами версією перебігу війни.

 

Колективна пам’ять та національні травми територіальних сусідів України

Міжнаціональне примирення, вимушене забування, термін давності, пострадянський синдром і прагнення до регіональної солідарності – проблеми, з якими дослідники стикаються практично в кожній країні, намагаючись на основі індивідуальних наративів конструювати моделі колективної пам’яті. Досвід пережиття національних травм, які певною мірою були дотичними до тогочасного й сьогоденного українського середовища, також було обговорено в Одесі під час доповідей представників територіальних сусідів України (Білорусь, Молдова, Польща, Росія).

 Людмила Кожокару (Кишинев). «Мы простили всех, но мы помним»: дилеммы и стратегии примирения в устноисторических повествованиях о массовых депортациях в Молдавской ССР

зліва направо: Аллан Ріда (Нью­Брансуік, Фре­деріктон, Канада), Людмила Кожокару (м. Кишинів), Ірина Яворська (м. Червнівці)

Каміла Захарук (Варшава). Пам’ять національних травм як підстава етнічних досліджень (на прикладі поляків в Україні)

зліва направо: Наталія Овсейко (м. Тернопіль), Аліна Добошевська (м. Краків), Альберт Венгер (м. Дніпропетровськ), Сергій Палієнко (м. Переяслав-Хмельницький), Каміла Захарук (м. Варшава)

 

У дискусіях йшлось про осмислення емоційних переживань як дослідника, так і його співрозмовника, а також співставлення свідчень оповідачів із пережитими сімейними обставинами та дослідницькими версіями подій, що відбувались у країні, за методиками терапевтичного пережиття індивідуальних трагедій у родинах оповідачів.

 

Життєві історії в архівних матеріалах та усних свідченнях

Дослідники, вивчаючи окрему проблему, переважно завжди прагнуть отримати ряд фактів, що підтверджували б дані, якими доводиться оперувати, опрацьовуючи матеріали з окремо взятого джерела. Підважувати достовірність кожного документу можуть різні обставини, однак, як зазначали доповідачі секції, можливість співставлення інформації, почерпнутої із протоколу допиту респондента, та його усні свідчення про ті події дозволяють визначити «забілені» плями життєвого шляху оповідача й зрозуміти методи конструювання його публічної біографії, що є доволі новим напрямом досліджень для теперішніх фахівців та відкриває перед ними нові перспективи у розробці біографістики із використанням методик усноісторичних досліджень.

   

 Ольга Зброжко (Львів)Непересічна особистість в’язня ра­дянських таборів і тюрем, єпископа Василя Величковського (1903–1973): переосмислення й співставлення усноісторично­го нарративу та архівно­джерелознавчої документації

зліва направо: Ольга Зброжко, Юлія Шелеп (м. Львів)

 Юлія Шелеп (Львів). Архівні та усноісторичні джерела до ви­вчення партійних працівників радянської України 1970 — поч. 1980­х рр.: інформаційний потенціал і досвід інтерпретації

зліва направо: Юлія Шелеп, Олена Лукачук (м. Львів)

У відповідь на запитання Гелінади Грінченко «Чи виступає у Ваших наукових розвідках первинним джерелом усне свідчення?» доповідачі даної секції відповіли, що доповнювали наявну інформацію про окремого героя чи представників соціальної верстви з різних писемних джерел записами інтерв’ю з ними ж, якщо це можливо, або ж спогадами родичів, друзів чи знайомих. Така позиція засвідчила анонсовану в назві секції наукового форуму дослідницьку потребу співставлення інформації з різних джерел, що сприятиме підвищенню рівня достовірної інформативності джерел у подальших наукових розвідках.

 

Пошук приємних спогадів у дзеркалах  повсякдення

Усні свідчення доволі часто виступають основним джерелом вивчення повсякденного життя осіб у різний час, а тому дозволяють виокремити ряд новаторських дослідницьких проблем й ввести їх до наукового обігу, тим самим наповнюючи різними цікавими сюжетами повсякденність як окремий напрям досліджень, який більшою мірою й виникає на результатах проведених інтерв’ю та опитувань.

   
 Ірина Деревчук (Львів). Те, що було під грифом «таємно»: влада і суспільство крізь призму біографічної розповіді радянської «дитини»

 Галина Стоянова (Одеса). Заздрити чи співчувати: нарративна інтерпретація жіночої долі у соціальній групі морячок

зліва направо: Галина Стоянова, Олена Чебан (м. Одеса)

 

Усні історії як окремий жанр публічного дискурсу

Головною ознакою фахової роботи дослідника з усної історії залишається введення до наукового й публічного поля досвіду та індивідуальної пам’яті окремого оповідача, у співпраці з яким і створюється усноісторичне джерело. Події останніх кількох років в Україні стали поштовхом до записування спогадів очевидців пережитого не для миттєвого включення їх до наукового обігу, а для формування усноісторичних джерел у тематичні архівні колекції та зібрання. Такий підхід за деякий час дозволить науковцям використати ці матеріали й співставити їх із записами більш пізніших років, що надасть можливість проаналізувати свідчення на предмет вимушеного чи видуманого стирання з пам’яті оповідача, визначення критеріїв відбору інформації для записування і не для запису.

Прикладом такої роботи стало обговорення під час конференції здобутків та проблем реалізації в різних регіонах України проекту Українського інституту національної пам’яті «Майдан: усна історія», оскільки саме цей захід став першою зустріччю його координаторів. Дискусія видалась доволі запальною та цікавою для всіх учасників. Про задум та цілі проекту розповіла відповідальна за його реалізацію Тетяна Привалко з Києва. Змістовні презентації з регіонів підготували Лідія Ковальчук (м. Одеса), Галина Боднар (м. Львів), Олена Стукалова (м. Херсон). У своїй доповіді Галина Боднар представила образи столичного та периферійного - львівського Майдану, наголосила тому, що для більшості опитаних Революція гідності стала подією, яка змінила їхнє життя в кращу сторону й допомогла знайти себе.

   

 Ділимось враженнями від проекту «Майдан: усна історія»

зліва направо: Олена Лукачук (м. Львів), Тетяна Привалко (м. Київ), Олена Стукалова (м. Херсон), Юлія Шелеп (м. Львів)

 Андрей Мостыка (Минск). Устная история в Беларуси: совре­менное состояние и перспективы развития. Пример Белорус­ского архива устной истории

Доволі популярним в Україні та за її межами, як підтверджували доповіді Аліни Добошевської (м. Краків) та Андрія Мостики (м. Мінськ), стало залучення до записів усних історій ресурсів громадських організацій та осередків. У висловлених міркуваннях Наталії Овсейко (м. Тернопіль), Наталі Отріщенко (м. Львів), Марини Гримич (м. Київ) та інших йшлося про способи підвищення якості усноісторичних досліджень і їх подальшого опрацювання за підтримки різноманітних громадських проектів, які б координувались фаховими дослідниками та супроводжувались публічними обговореннями.

 

Сердечно дякую! Искренне благодарю!

Dziękuję bardzo! Вялікі дзякуй! Mulțumesc frumos!

Слова вдячності хочеться висловити організаторам наукового форуму Лідії Ковальчук та Олександру Прігаріну, які запросили нас до Одеси й склали цікаву програму зустрічі, а також Ірині Младіновій та дівчатам за горнятко теплої кави зі смаколиками, які підтримували кулуарні дискусії й розповідали цікаві історії про життя містян. Окремо дякую хочемо сказати Лідії Савковій, яка ознайомила нас зі всіма комунікаціями в університеті, надала вичерпні інструкції щодо знайомства з містом та під час однієї з перерв у роботі конференції показала нам «університетську» панораму моря, що видніється з сьомого поверху корпусу гуманітарного факультету Одеського університету, що також вразила й запам’яталась.

   

 Запрошуємо Гелінаду Грінченко до Львова

зліва направо: Олена Лукачук (м. Львів), Гелінада Грінченко (м. Харків), Юлія Шелеп (м. Львів)

 Дискутуємо з Мариною Гримич

зліва направо: Галина Боднар (м. Львів), Ірина Деревчук (м. Львів), Марина Гримич (м. Київ), Юлія Шелеп (м. Львів)

 

За професійний драйв та приятельську атмосферу висловлюємо подяку всій дослідницькій усноісторичній команді на чолі з Гелінадою Грінченко, Оксаною Кісь, Мариною Гримич, які знайшли час і можливість приїхати до Одеси та представити свої фахові доробки, надати слушні рекомендації й висловити зауваження щодо різних суперечливих моментів та дослідницьких курйозів.

За знайомство, обмін досвідом та пропозиції комунікувати в подальшому дякуємо учасникам із Білорусі, Молдови, Польщі та Росії, які розповідали українцям про розвиток усноісторичних досліджень в себе на Батьківщині, здобутки й поразки у зібранні національних нарративів, що викликало доволі жвавий інтерес серед присутніх.

 

Дорогою додому

Традицією, притаманною кожному без винятку досліднику, є обмін враженнями з колегами після спільної участі в науковому форумі. Почуття гордості викликало те, що із дванадцяти міст України, які представляли доповідачі конференції, найбільше науковців приїхало зі Львова (аж 9 осіб!), тому наше місто можна назвати одним із потужних центрів усноісторичних розвідок в Україні. Користуючись нагодою, записала перші враження своїх колег щодо конференції в Одесі, оскільки такі наукові форуми завжди впливають на молодих дослідників і дослідниць, допомагають зорієнтуватись у наукових пошуках та вберегтись від помилок. Наймолодша учасниця конференції студентка Львівського національного університету імені Івана Франка Ірина Деревчук зазначила:

«На конференції я зустріла майже всіх авторів тих наукових розвідок, які читала, працюючи над своїм дослідженням, мала можливість їх послухати, а з деким навіть поспілкуватись. Враження просто неймовірні! Нам стільки розповідали про праці Гелінади Грінченко, Олени Стяжкіної, Ольги Коляструк, Оксани Кісь, Тетяни Пастушенко та всіх інших на науковому семінарі й спецкурсі з усної історії,а тут вони всі в Одесі в одному приміщенні разом зі мною, думаю багато студентів нашої спеціалізації хотіли б опинитись на моєму місці. Мені навіть вдалось записати інтерв’ю з Сергієм Палієнко, який зголосився поділитись власними спогадами про дитинство. Тож моя подорож до Одеси справді була неймовірною й дуже цікавою!»

Тематичні дискусії щодо громадських ініціатив у записуванні усних свідчень, подальшому їх використанні й популяризації серед широкого загалу сприяли обміну міркуваннями про те, в який спосіб найбільш доцільно використовувати записи, аби вони стали відомі значній кількості осіб, чому відеозаписи дають для цього більше можливостей, ніж аудіозаписування, про що слушно зауважила аспірантка відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Юлія Шелеп:

«Конференція в Одесі показала, що усноісторичні джерела дозволяють відкрити найрізноманітніші сторінки соціального буття, які до цього вважались поза межами офіційної історії, дають можливість побачити всю багатоманітність інтерпретації минулого, почувши голос саме суб’єктів певних подій. Окрім того, робота на конференції відкрила можливість подивитись на усноісторичні дослідження в абсолютно новому світлі. Саме усні наративи дозволяють подивитись на певне дослідження крізь різноманітні призми, залежно від того, що саме дослідник хоче показати, а відтак навіть такі досить нетипові дослідження, як наприклад, ремонт житла оживають, набираючи нових форм. Величезна кількість секцій на конференції показала, що типові історичні джерела дають лише фабулу для дослідження, а усноісторичні матеріали наповнюють дослідження контекстом. У підсумку робота на конференції ще раз показала зацікавленість усноісторичними дослідженнями не лише у науковому середовищі, але й серед громадських організацій».


Обмінюємось враженнями про конференцію в Одесі

зліва направо: Юлія Шелеп, Олена Лукачук, Ірина Деревчук (м. Львів)

Про фаховий розвиток усноісторичних студій у сучасній українській гуманітаристиці свідчить розмаїття запитань, які цікавлять дослідників, якщо кілька років тому вони переважно зводились до обміну досвідом у складанні алгоритмів роботи під час запису інтерв’ю, то тепер стосуються рекомендацій щодо поведінки та певної психічної стійкості дослідника, який/яка спершу «приймає» усне джерело, а потім його відтворює та інтерпретує в наукових розвідках. Тож можна сміло констатувати, що робота першопроходців у галузі усної історії дала свої плоди й тепер цей напрям наукових досліджень є одним із найбільш цікавих для представників української академічної спільноти та широкої громадськості загалом, що в черговий раз було підтверджено на конференції в Одесі.

 

Олена Лукачук,

кандидат історичних наук,

молодший науковий співробітник відділу новітньої історії

Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (м. Львів)

 

*Світлини використано з особистого архіву Ольги Зброжко та Олени Лукачук.

 

 

 

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії