Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
  Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
  Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
  Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

 

Між загальновідомим і прожитим: перспективи, методи й етика усноісторичних досліджень. Дискусія у Львові


   Що відбувається з «великою історією» та історичними макроподіями, проведеними через оптику індивідуального людського досвіду? Навіщо аналізувати приватну автобіографію людини і яке місце відвести офіційному історичному наративу в цьому аналізі? Як запобігти шаблонності індивідуальних досвідів свідків історії і як уникнути дослідницьких кліше? Про що більше свідчать спогади – про минуле, чи може вони є лише конструктом тієї сучасності, в якій проговорюються?

   

Ці та десятки інших питань дискутувалися під час міжнародної конференції «Суспільні злами і поворотні моменти: макроподії крізь призму автобіографічної розповіді», що відбулася у Львові 25-26 вересня 2014 року в Українському католицькому університеті (УКУ). Організаторами були Українська асоціація усної історії та Інститут історії церкви УКУ.

І хоча хронологічний переказ – не найкращий жанр, але ця конференція вартує стати виключенням з правил. Кожна з шести секцій двох конференційних днів вартує окремого огляду (програму конференції див. тут).

Найперше, дискусія, порушена Вікторією Куделею-Свйонтек (з Кракова) навколо проблеми дослідницької упередженості, коли дослідник приходить до оповідача з наперед сформованими уявленнями про предмет та у розповіді свідка подій шукає (хоч і несвідомо) лише підтвердження своїх припущень. «Коли я розпочинала своє дослідження (релігійних і національних репресій щодо поляків, депортованих до Казахстану  в 1930-их роках – С.О), то мала цілковито сформоване розуміння значення слова «репресії» і того, чим це було для депортованих поляків. Назагал, я думала, що на свідченнях свідків просто доведу свою тезу, аж до моменту, коли я не зустрілася з чоловіком, для кого репресіями були не депортація його батьків до Казахстану, а те, що він сам, скажімо, як син депортованих, не зміг закінчити вищої школи у Москві, а лише в Астані. Це було його розуміння репресій у його життєвому досвіді. І це дуже відрізнялося від усталеної візії феномену репресій. Зрештою, це повністю змінило  мій підхід до дослідження, - розповіла Вікторія Куделя-Свйонтек.

Дослідниця також наголосила на небезпеці, коли свідки історичних макроподій входять у мовчазний конфлікт з іншими членами спільноти пам’яті, причому настільки, що починають сумніватися у пережитому, або замінювати власний досвід газетними штампами. Відповідно, спогади очевидців все більше стають “частиною медіального колажу” (Вікторія Куделя-Свйонтек).

Conf_UKU7

Широка дискусія розгорнулася й навколо тез Оксани Кісь (Інститут народознавства НАНУ, Львів), яка наголосила на тому, що чоловіки і жінки дуже по-різному запам’ятовують пережите, що є наслідком панівного гендерного ладу і відповідно гендерно-специфічної соціалізації, і саме тому - конструюють різні оповіді про одну і ту ж подію. На підтвердження своєї тези, Оксана навела приклад двох окремих спогадів - полковника УПА Василя Галаси та його дружини Марії Савчин, які спільно пережили одні і ті ж самі досвіди, але у свої мемуарах описали їх зовсім по-різному. «Розповідь про людей, а не великі інституції, увага до стосунків, акцент на деталях повсякденного життя, включення прямої мови і діалогів, більше рефлексії, ніж фактів, - такими є основні відмінності жіночого наративу від чоловічого», - вважає Оксана Кісь, наголошуючи також, що жіночий автобіографічний наратив є способом жіночого самоствердження у публічному просторі і має емансипаційний смисл. Це особливо важливо з огляду на те, що серед свідків колективних травматичних досвідів минулого століття – голодоморів, Другої світової війни, репресій тощо - жінки кількісно переважають через їх загалом довшу тривалість життя, тому усні свідчення цих періодів  - передусім жіночі.

Conf_UKU8

Проблему етичних викликів у роботі усних істориків порушила соціолог Анна Вилеґала з Інституту філософії і соціології Польської академії наук у Варшаві, яка, зокрема, досліджувала життя українців і росіян у Західній Україні. Як бути, коли оповідач підлаштовується під інтерв’юера, і на догоду дослідникові намагається озвучувати “правильні”, запозичені із панівного історичного наративу тези; як уникнути спотворення свідчень, коли інтерв’юер є іноземцем, а оповідач думає, що перед “чужинцем не варто говорити всієї правди”? Анна вважає, що помічним може стати метод триангуляції даних (порівняння даних отриманих різними методами), в тому числі й порівняння розповідей тієї самої особи, записаних різними дослідниками.

Іншим викликом у роботі усних істориків є етичні питання, серед них – обмежені можливості використання спогадів, коли оповідач відмовляється від оприлюднення свого інтерв’ю. Анонімізація даних (зміна імені та вилучення інших біографічних фактів) не завжди вирішує проблему, адже у малих громадах особу легко впізнати, а відкрита публікація свідчень може нашкодити і оповідачеві - спричинити конфлікти у спільноті, зруйнувати її цілісність. «У кількох випадках, навіть маючи інформовану згоду оповідачів, я не публікувала жодних даних з їхньої біографії, бо навіть вказівка на професію чи кількість дітей у закритих групах відразу вказує на особу», - розповіла Анна Вилеґала.

Conf_UKU9

 

Інтенсивну дискусію в рамках секції «Географія у біографії: пам’ять про місце, простір і рух» викликало обговорення факторів збереження етнічної ідентичності у киримли, депортованих до Узбекистану в 1944 році. Мартін Кислий, дослідник посттравматичного покоління кримських татар – дітей депортованих, виявив, що більшість опитаних не вважає своє дитинство травматичним, зокрема і тому, що їхні батьки не обговорювали депортацію з ними, і загалом, через виснажливу працю, не мали часу та сил на спілкування з дітьми. Незважаючи на це, повернення до Криму завжди залишалося найбільшою потребою киримли: їхня етнічна ідентичність конструюється через глибоку пов’язаність із землею. Історик Микола Боровик з КНУ імені Т.Шевченка вважає, що важливим у цьому контексті є дослідження феномену міжпоколінної трансляції культурної пам’яті у киримли.

Conf_UKU10

Ще однією темою дискусії стала тема формування радянської ідентичності – великого радянського «ми» у поколінні людей, народжених 1920-их-1930-их. Микола Боровик презентував попередні результати аналізу майже трьохсот інтерв’ю, записаних з мешканцями окупованих територій України, тобто людьми, які не мали досвіду бойових дій. Застосувавши метод дискурс-аналізу, він закцентував також і на лексичних особливостях конструювання різних типів ідентичностей. «У майбутньому, ми маємо намір пояснити чому, скажімо, слова «предатель» (рос.) або «зрадник» є дуже рідко вживаними у наративах наших оповідачів. Або що означає слово «победа» для них, і яким чином під словом «наші» більшість представників різних етнічних груп розуміють всіх, хто не є німцями», - наголосив історик. Суттєвою тут видається пропозиція Вікторії Куделі-Свйонтек звернути увагу не лише, до прикладу, на слово «зрадник», але на всі інші звороти, якими люди можуть позначати те саме явище, прямо не називаючи його, тому у розповідях варто шукати смислові відповідники загальновживаних понять.

Conf_UKU11

Величезний інтерес викликала тема особистих досвідів партійних працівників західних областей Української РСР 1970-1980-х років. Юлія Шелеп презентувала перші результати з аналізу півсотні поглибленних інтерв’ю з функціонерами радянської системи. На тлі практично повної відсутності подібних студій про повсякдення радянських “апаратчиків”, учасники обговорення наголосили на ризиках одностороннього аналізу лише їхніх власних спогадів та запропонували дослідниці звернути увагу на розповіді інших свідків життя патрфункціонерів – їхніх секретарів, водіїв тощо.

Результатами дослідження ідеологічних утисків у сфері радянської археології поділився київський дослідник Сергій Палієнко: на його думку, у цій сфері була відносна свобода, і самоцензура ставала навіть сильнішим чинником впливу, ніж офіційна цензура.

У секції «Історичні травми в ракурсі усноісторичної оповіді» Тетяна Пастушенко з Інституту історії України НАН, працюючи з рефлексіями колишніх радянських військовополонених, показала, що індивідуальні біографії і пам’ять колишніх полонених досить важко вписуються в офіційний радянський наратив про «полоненого як героя», або як «переможця обставин».

Марина Гримич поділилася з учасниками конференції своїми методологічними й етичними знахідками з досвіду вивчення українців у Канаді та Бразилії. Дослідниця представила щойно опублікований перший том із серії “Поле”, присвячений проблемам польових досліджень, з якими мають справу етнографи, фольклористи, антропологи, соціологи та усні сіторики. Польська вчена Каміла Захарук запропонувала присутнім висновки з дослідження самоідентифікацій поляків в Україні на основі аналізу різних польських громад у Львові, Вінниці та Житомирі.

Conf_UKU12

 

Кульмінацією конференції стало обговорення методологічних та моральних дилем у вивченні Майдану та подій 2014-го року у Криму. В епіцентрі дискусії опинилася тема про розділення ролі учасника революційних подій і ролі дослідника. Фахівці також зійшлися на тому, що події останнього року засвідчили неадекватність існуючих методів у соціальних науках, які не дозволяють вийти на комплексну аналітичну візію і аналіз.

 Conf_UKU14  Conf_UKU13

Всі секції були спільними для учасників конференції, відтак дискусії тривали у єдиному дослідницькому полі упродовж обох днів. Це забезпечило інтелектуальне «насичення» заходу. Очевидно, саме такий формат конференцій може стати найбільш ефективним для розвитку гуманітарних й соціальних наук в Україні у найближчі роки.

 

                                                            

                                                                Світлана Одинець, відділ соціальної антропології Інституту народознавства НАНУ (Львів)

   
 Conf_UKU3

 Conf_UKU2

 

 

 

  Останні матеріали:

Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
Юрій Волошин: "Історик не може нічого передбачити, він може лише пояснити, чому сталося так, а не інакше"
Міжнародна наукова конференція "УСНА ІСТОРІЯ В ЕПОХУ ЗМІН: СОЦІАЛЬНІ КОНТЕКСТИ, СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ, АКАДЕМІЧНІ СТАНДАРТИ"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії