Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідач(ок)ів.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Любов Кріль (1958 р.н.), м. Тернопіль

 

Відео № 1

00:07 Кріль Любов Степанівна, 1958 р.н.

00:20 Працюю в школі вже 35 років.

00:35 Народилась в Гусятинському районі. В 1975 році закінчила середню школу.

00:49 Пробувала вступити до Харкова.

01:20 Слабкі знання після сільської школи.

02:00 В Харкові діти були добре підготовлені.

02:30 Не вистачило балів для вступу.

03:50 Працювала в дитячому садочку.

04:20 Вступила до педагогічного.

05:10 Склали лист без трійок.

05:27 Підписували лист до партійного пленуму як відмінники.

06:10 Хто хотів, роботу мав. Дівчата не хотіли до сільських шкіл.

07:05 Була наполегливою.

08:26 Направлення в школу.

09:05 Багато перевірок під час Перебудови.

09:45 Перевіряли людей на кіносеансах.

Фрагмент 1: 10:23-11:59 Запросили мене на концерт переможців фестивалю «Червона Рута». Це було приміщення Академії народного господарства. Ви знаєте, мені було лячно. Перший раз на концерті, де були такі відверті тексти пісень. Я до того не чула, і в залі почали з’являтися наші українські синьо-жовті прапори.  Ми думали, що нам за це щось буде. Ще пам’ятаю у школі, як я була на роботі ще в часи Перебудови, одна вчителька (не буду називати її прізвище) хороша вчителька, але дуже була налякана, кричала, що там був мітинг біля універмагу, йшла хода, а її учень йшов в колоні цієї ходи і ніс український прапор. Вона так кричала, мені здається, що це було на партійних зборах. Трохи лячно, як на мене. Я ніби не боялась, бо ми не задумувались тоді щось таке сказати. Ми не боялися, молоді особливо. Старші покоління дуже боялися і це відчувалось в колективі. Перешіптувались, вже тоді були нелегальні зібрання по вечорах, знаю що мій чоловік ходив. Я була вдома з дітьми, готувала їжу, вечерю, чекала його, навіть переживала. Він казав, що люди палили партійні квитки, такі часи були, мені довелося пережити це.

12:23 В 1988-1990 рр. зарплату платили, а в магазинах порожні полиці.

12:37 Купували непотріб. Добре, якщо мали знайомих.

13:20 Не мали чим оплатити квартиру.

14:05 На початку роботи отримувала 95 руб. Господині за квартиру 25 руб.

15:00 Талони на золото, світильники, килими.

17:00 Талони по місцю прописки. Суцільний дефіцит.

17:40 Якісний та неякісний стиральний порошок.

18:30 Пральна машина автомат.

18:58 Товар був не привабливим, але якісним.

20:20 Дівчата стали одягатися не в коротке.

21:10 Хто що дістав, в те вдягався.

22:11 Продавали все на ринку. Підприємливі люди.

23:25 Поїздка в Прибалтику. Це була казка.

25:00 «Гуцулка»

26:00 Приїжджали гурти: «Кому Вниз», «Мертвий Півень» та Марічка Бурмака.

27:15 Не знала пісень.

27:50 Слухали закордонну музику.

Фрагмент 2: 28:32-30:29 Інтерв’юерка: Як сприймали гласність тоді? Чи вона була, існувала?

Оповідачка: До 90го року гласності як такої не було. По телевізору були новини, але їх нецікаво було дивитися, бо все одне і теж: «За скільки років п’ятирічку…», «Передовики виробництва…». Правди не казали. Не пам’ятаю в якому році це було, напевно в 84му. За Горбачова трошки почали новини читати, але все одно не все.  Новини правдиві ми дізнавались з «Радіо Свобода», хоча все глушили. Мій тато завжди слухав, я була в курсі всіх подій. Тоді говорили про Єльцина, пам’ятаю. «Радіо Свобода», «Голос Америки» з Вашингтону був, з Ватикану «Служби Божі». Це все глушилося радянськими спецслужбами. Треба було цілий час руку тримати на ручці передавача, щоб ловити ту хвилю, бо пускали всякі улюлюкання, шуми, щоб це приглушити, але ми знали. Коли збили корейський авіалайнер, по-моєму в 84му році, то ми перші дізналися з забороненого радіо, а потім вже сказали про повітряний простір, без пізнавальних знаків, а скільки людей загинуло?  Так само як зараз терористи збили «Боїнг», приблизно така сама кількість людей. Здається, що це був 84й рік, було восени.

31:40 Палац культури «Березіль».

33:40 Чорнобильська трагедія.

35:20 Не ходила на збори «Руху», бо мусила бути з дітьми.

35:36 Палили партійні квитки.

36:00 «Живий ланцюг».

38:00 Хто був на керівній посаді, то старалися не проявляти активної позиції.

38:54 В селі страйків не було.

40:30 На стінах церкви нічого не було.

41:50 В селі відкрили церкву в 1992 році.

43:40 В сім’ї завжди дотримувались традицій.

46:09 Проголосили незалежність. Поїхали до Гусятину на мітинг.

48:05 Щаслива була, коли діти народилися.

48:32 хв.

Відео № 2

00:10 Українські фільми.

02:17 Ми всього добивалися самі.

03:00 Розповідь про друга.

03:57 Бути українцем.

05:03 Раджу бути українцем від і до.

05:28 Люблю Шевченка, але на камеру не хочу розповідати вірша.

06:00 Народні пісні.

06:44 Люблю Таїсію Повалій. (співає)

10:00 Проповіді Шептицького у подарунок.

10:40 Не цікаво читати художні твори.

11:21 хв.

 

  Останні матеріали:

Вільча – переселене село
Вільча - переселене село
Міжнародна наукова конференція Усна історія і політичний ангажемент: (а)політичність усноісторичних досліджень у сучасній Україні
Літня школа «Усна історія», 8-14 липня 2018 року с. Яблуниця, Івано-Франківська область, Україна
Центр усної історії Ізмаїльського державного гуманітарного університету
  Найбільше читають:

Вільча - переселене село
В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії