Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідач(ок)ів.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Любомира Зарічна (1930 р.н.), Тернопільська обл., Козівський р-н., с. Яструбово

 

Відео 1:

00:30 Привітання.

00:52 Народилася 1930го року. Пережила багато держав.

01:20 Тато сирота з першої війни.

02:19 Панське поле при селі.

02:40 Наймали вчителя.

03:00 В перший клас не хотіла йти, бо все знала.

04:00 Вчилася при радянській владі та німцях, а потім знов при радянських.

04:23 Хто не запишиться в комсомол, в десятий клас не йде.

04:44 Навчання в Бережанах.

05:05 Вступила до Кременецького вчительського.

05:38 Приїхав з Києва на державні екзамени якійсь єврей.

06:08 Розмова з перевіряючим.

07:48 3 липня з випускного приїхала, а 13го вже на Сибір забрали.

08:56 Міліція пильнувала за колгоспниками.

09:50 «Пустіть до доньки»

10:30 Збирання на городі.

Фрагмент 1. 11:03 – 12:11 Ми ще в колгосп не йшли, також по висилали. Були поляки, вони не знущалися так, хіба над тими, хто проти них був. Хто був проти то взяли й вибили, всяке були пацифікації, ще мене не було. Потім прийшли рускі і хто виступав проти, то так само тюрми заповнені і Тернопіль був тюрмами заповнений. Навіть мій тато шукав свого трирідного брата – поміж трупів ходив. Були німці, але в нашій місцевості німці саме менше робили прикростей, а саме більше рускі. Після війни знов рускі, другі, а тепер треті, бо українців нема.

12:50 За Польщі всі предмети в школі були по польські.

13:15 Німці нічого не забирали. Могли попросити, купити. Давали консерви.

14:55 До німців я схвально відносилася.

15:30 Гроші, що пропадали: Марки, рублі.

16:00  Потяг, тюрма.

17:30 Дроти, собаки, електрика. Співати не дозволяли.

19:20 Вагонами везли через станцію. Тато працював стріличником.

20:43 В Красному додавали вагони.

21:00 Батурин.

21:55 Найбільше знущалися рускі та українці.

24:20 Тайга в Томській області.

26:45 Якщо не будеш працювати – судитимуть. Умствєна робота.

29:00 Барабулі.

29:55 Кучеряве волосся як у єврейки. Жид зі Львова.

32:10 Магазин.

35:45 Костюм.

36:05 Бухгалтер-счетовод.

36:25 В 50му році відмінили карткову систему.

37:20 Мама була поваром у яслах.

39:05 Мали корову та сім’ю.

40:30 Батько робив на краю Томської області. Було тяжко.

41:10 Дозвіл на сім’ю.

44:10 Телеграма.

45:20 Тата поховали.

47:22 Чоловік любив.

47:50 Повернулась в Україну в 61му році.

49:06 хв.

Відео № 2

01:46 Сільська школа.

03:20 37 років трудового стажу. Робила на коліях оператором.

04:40 Поїзд на Торунь.

06:30 Дочка розведена. Двоє дітей.

08:05 Син не прописується, бо повістка.

09:25 15 років на коліях проробила.

10:55 Були у Москві.

11:26 Син служив біля іранської границі.

12:00 Поїздка до Америці.

12:45 «Ти приїдеш і не буде Радянського Союзу»

14:50 Сніг.

16:30 Дев’ять років нема чоловіка.

17:05 Не хотіла на «Дошку пошани».

19:30 Допомога по господарству.

21:00 Любила м’ясні страви.

22:40 Зошити та школа.

24:00 Вареники та пельмені.

24:38 Пишалася своєю роботою.

Фрагмент 2: 26:03 – 27:47Різдвяні, Великодні свята… В Сибіру також відмічали. Рускі також справляли. Ніколи не забороняли. Навіть маю фотографію, як мого тата ховали з хрестом, а там де мій чоловік був було більш жорстоким. Він навіть не вірив, що так люди у Батурині могли відноситися. Свята всякі. Помінальний день після провідної неділі – понеділок на роботі, то бухгалтерка головна каже: «Йдіть на три, прийдете на цвинтар…»

Інтерв’юерка: А там дозволялося ті свята святкувати? Не забороняли?

Оповідачка: На роботу йшли, але йшли і не йшли. Одна піде, ніби її кудись післали. (нерозбірливо) Там де ми були – були литовці, латиши, німці. Німці між собою дружньо жили, литовці між собою дуже. Одні одних ми не принижували.

28:27 На Східній Україні набагато ліпші люди, а на Західній Україні один до одного не доброзичливі.

29:45 Взимку ходила в панчохах.

30:55 З нашого класу було 37, а зараз залишилось 3.

31:25 На весні прочитала Толстого «Воскресіння»

32:00 хв.

 

  Останні матеріали:

Вільча – переселене село
Вільча - переселене село
Міжнародна наукова конференція Усна історія і політичний ангажемент: (а)політичність усноісторичних досліджень у сучасній Україні
Літня школа «Усна історія», 8-14 липня 2018 року с. Яблуниця, Івано-Франківська область, Україна
Центр усної історії Ізмаїльського державного гуманітарного університету
  Найбільше читають:

Вільча - переселене село
В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії