Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Стефанія Геруля (1925 р.н.), м. Буськ

Відео № 1

00:25 До шістнадцяти років була вдома.

00:30 В Німеччину забрали. Тримали в бараках у Перемишлю.

01:15 Господарі вибирали собі людей.

02:02 Хутір Грунсдорф.

02:20 Господар Копицький.

03:18 Йшли проти фронту.

03:57 Потрапила в поліклініку. Доглядали, як німецьких, манка на воді, гірка кава.

04:58 Посмоктати хліба.

06:30 Разом з господинею доїла корову.

07:50 Підслизнулась з відром з молоком. Ніхто пальцем не тронув.

08:29 Молотили збіжжя.

09:03 Додому дуже хотілось.

10:45 Зараз доживаю. Чоловіка поховала.

10:59 Дві дочки на цвинтарі.

11:54 До пенсії працювала 43 роки.

13:20 Товарняками везли в Німеччину.

Фрагмент 1: 14:38-15:33 Інтерв’юерка: Ось ви зранку там вставали, що ви там робили?

Оповідачка: Корів доїла, свиням їсти траву давала. Шістнадцять, двадцять свиней було, поросят своїх мали, годували. Гусі, скубали їх, потім лисих різали їх, бувало не встигнемо, та на другий день кончали. То на армію, то собі, всьо для війська. Молоко було, доїла корів, бідони з молоком відвозились.

16:29 Завжди мала роботу свою.

17:18 Три роки рівно було. У лютому забрали та у лютому освободілі нас.

18:20 Бабця запрошувала остатися.

Фрагмент 2: 19:50-21:26 Коли приїхала, то не йшла одразу додому, а йшла на цвинтар. Там мама с татом поховані, дід. Я не думала, що мама так недалеко лежить, всі четверо в одному гробі. Йду, думаю, до маминої сестри, до тьоті, думала, несподіванку зроблю. Я приходжу, а нема тої хати. Кажу, а де хата!? – Виїхали до Польщі. Її чоловіка забрали до Німеччини і він там втопився. І сина не було і вона сама поїхала. – А ти чия, кажеш, що не знаєш? Я кажу, що я Марини сестри дочка. – А мами нема. А Янка де, Зденик де?  - І їх нема. Всіх помордували, постріляли.

22:15 Народилася в Буську у 25му році.

22:53 Були робочими. Тато стекляром був.

23:20 На жнива ходили один до одного.

24:25 Носили дрова.

26:00 Пошкодила здоров’я. Ледве дійшла до лікарні.

28:14 Сусіди всі повмирали.

Фрагмент 3: 28:50-30:10 Інтерв’юерка: Хто в Буську жив до війни? Були поляки, євреї?

Оповідачка: Тут на Шашкевича гарний був магазин, в ньому бабця брала пенсію 20 злотів, син загинув на австрійський війні.  Пігулки брала, каву собі брала, потім платила, а так жидів більше не було. Ближче міста одна сім’я жила, діти йшли до школи. Багато жидів знайомих було, люди брали в борг, а потім платили.

30:29 В центрі євреї жили.

31:37 Відібрали коня і корову.

32:04 Між поляками та українцями різниці не було.

32:40 Женились українці з поляками.

34:18 Жінки по підвалах носили глину.

36:08 В 48му році вийшла заміж.

36:30 Чоловік загинув при аварії авто.

37:39 Другий чоловік.

39:46 Квартиранти.

42:00 Стара колежанка.

42:30 Ділили хату.

43:04 «Бабка умрёт, а мы будем хозяевами».

43:50 Нотаріус.

45:30 Стара хата.

46:14 Полька господиня квартири.

47:30 Прихильність до мене мали люди.

48:00 Старенька не хотіла їхати в Польщу.

48:20 Кольонія була за Буськом. Жили поляки-мазури.

48:33 хв.

Відео № 2

00:52 Шваби.

01:30 Чоловік українець, переселений з Польщі.

Фрагмент 4: 03:34-08:09 Інтерв’юерка: Пам’ятаєте, як почалася війна?  Як прийшла радянська армія, а потім німецька армія? Щось нам трошки про війну  тут в Буську.

Оповідачка: Вночі почали стріляти, бомби кидати. Жінок своїх відправляли офіцери, багато було, всьо вже туда їде. За якийсь час армія тоже, і сюда і туда. Втікали, назустріч йшли, за скільки-то днів німці прийшли, стріляли. Їхали з того боку, приїхали. Зупинились, з мотоциклів цукерки шоколадні давай дітям давати, німецьки офіцери.  Як воно далі було – жидів позбирали в гетто і потім водили на розстріл на околицю, але я того не бачила. Я не знаю де то гетто було. Не знаю, я того не бачила.

05:32 Інтерв’юерка: Силою вивозили в Німеччину? Було так, що дехто хотів сам їхати в Німеччину на роботу? Чи то казали, що конче мусиш їхати?

Оповідачка: Ну, насилу деяких, але й самі записувались. Я переписувалась з тими, я знаю. (перелічує імена нерозбірливо) Не знаю, хіба в сімдесят років  можна щось запам’ятати…

07:06 Інтерв’юерка: Скільки років мали, коли забирали?

Оповідачка: По шістнадцять. Дітей не було. Поїздом, товарняком везли.

07:36 Інтерв’юерка: Вагон десь зупиняли? Як ви їхали, розкажіть?

Оповідачка: Давали по куску кінської ковбаси та по куску хліба на дорогу.

Інтерв’юерка: Десь вас випускали, наприклад, в туалет кудась?

Оповідачка: Як в лагерь загнали, ніхто не пильнував. Я не знаю, може деяка охорона була, але ходили по дворі. В бараці спали на соломі, зима. 

08:34 Лагерь на кордоні.

08:50 Вивезли в лютому 42 року.

09:35 Неділя  вихідний.

10:50 Хлопець поляк.

11:50 Картоплю загортали та збирали на колінах.

Фрагмент 5: 12:09-12:50 Інтерв’юерка: Одяг вам давали?

Оповідачка: Робочій давали. Мені плаття таке гарне купили, таке красиве плаття, що я в ньому фотографію зробила. І у мами фотографія тут в шістнадцять років, і недавно виділа в альбомі, вчора перешукала, де її діла? В шістнадцять років я приїхала і робила паспорта в такому чорному партаку робочому.

13:10 Тата вислали.

13:36 В Німеччині мала паспорт та робочі книжки.

14:07 Листи.

15:16-15:35 Спочатку додому тих відпускали, що вагітніли, а потім брали (нерозбірливо) Щоб їх всіх не повідпускати, ту що завагітніла - її до купи двох, і до господаря. До одного господаря, щоб сім’я була

17:30 Страшно було лишатися у німців.

17:50 Мертві німкені.

17:58 Яка казала наша хозяйка: «Наші швайне рунде що робили там, тепер рускі прийдуть будуть то саме робити». Що вони не знали, що там роблять? Як іздевалісь над дівчатами, над людьми.

18:55 Нас не чіпали.

19:50 В селах не було живої душі. Пустий дім.

21:23 Зимою сиділи під дахом.

22:34 Попали під бамбьожку літаків.

Фрагмент 6: 23:09-24:20 Поїзд від’їхав від границі трошки і бачим - зупиняється: Тьох, тьох… Заскакують три з пістолетами: «А ну переходьте в другий  вагон». Ми тягнемо свої клонки (нерозбірливо). І я в тих шкарпетках, і то що на мені, теж пішла, пішли ми всі. Стріляти будуть, взуття поскидали, а поїзд: Чьох, чьох… І поїхали.

Інтерв’юерка: То були рускіє?

Оповідачка: Ну, я не знаю, рускіє, польською говорили. То вже було до нас, від Перемишля, від тої границі.

24:34 Приїхала в одних шкарпетках.

25:28 Познайомилася в поїзді з полькою.

26:29 Принесли письмо.

26:58 Приїхали та нікого не застала.

27:10 Батько був також в Німеччині.

27:45 Тато був дуже слабий і всьо переписав на мене.

28:25 Пересилали одяг.

28:50 Батька забрали після мене.

29:00 Лякали, що рускіє будуть на Сибір вивозити тих, що в Німеччині були.

30:00 Подяка оповідачці.

31:00 Кубінські.

32:09 Село Фурся, хутір Глінро.

35:26 Згадування

36:43 хв.

Відео № 3

Запис персональних даних оповідачки.

00:47 хв.

Відео № 4

00:40 Колежанка з Німеччини.

01:34 Підписання ділових паперів.

03:20 Майбутній документальний фільм зі спогадів.

03:51 Єврейський цвинтар за церквою на Шашкевича.

05:55 Подяка під дочки оповідачки.

07:25 Щеня привезене з Польщі.

08:15 Проводи гостей.

09:20 хв.

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії