Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Стефанія Хрущ (1930 р.н.), м. Буськ

Відео №1

00:09 Німецько-польська війна.

00:38 Жили в Любачеві.

01:28 Хлопець загинув на пасовиську.

01:50 Батька забрали на польсько-німецьку війну, служив в Яворові.

02:10 Рускі забрали батька у 44му році та він більше не повернувся.

03:28 Відправили в Сокаль на роботу, робила в друкарні 33 роки.

04:10 Батько та мати неписьменні.

Фрагмент 1: 04:50-06:24 В 45му році ми виїхали, хто виїхав у 44му ще міг собі щось взяти більше, але товарні вагони були такі як на худобу. В кінці стояла корова, мама могла взяти корову, а нашу вкрали, що я пасла. Братвиці, родичі, брати батька помирали на тиф.

Німці зігнали жидів, не пам’ятаю який рік був - гетто жидівське зробили, страшне що робили. Їх поїздом везли, ми виносили їм воду, бо вони бідні нас просили, а стріляли німці по верху по нас. Йшли с Польщі, стояли, пішли на Німеччину, через Любашів та Перемишль все йшло, я це все пам’ятаю. Мама дуже сварила нас. Вони кидали нам згори через віконечко якесь золото, що мали. Я навіть найшла в снігу, я впала десь, йшла до школи, я скінчила таки сім класів, більше не було.

Фрагмент 2: 07:29-07:54 Різниці між нами колись не було, як ми в Польщі жили. Сусіди наші були поляки, всі з нами росли, різниці не було. Говорили по польські, говорили по українські – як хто хотів. Ми жили в хаті, по одній стороні жила мамина сестра, ще та хата стоїть, там живуть моєї мами сестри правнуки мабуть.

09:09 Вбили брата при пограбуванні.

09:47 Гробовці (склепи).

11:57 «Бабушка, едь на Украину, там тебе хорошо будет, там тебе дадут и хату и всё…»

Фрагмент 3: 12:33-12:59 Ми поїхали. Ну що ми могли з хати взяти? Все оставили та пішли, бо вночі приходили декілька раз: «Забирайтеся, або вб’ємо всю сім’ю».

13:20 Поїхали в 45 році на саме польське Різдво.

15:13 Мали документи на Львівську область.

15:53 Але завезли в Зборів, під Тернопіль.

17:09 Страшний мороз.

Фрагмент 4: 17:18 А виносили з вагонів, що зупинились, людей неживих, старих. Як кості позамерзали, в простинях виносили. Там така гора була під Зборовом, що там за гора була не знаю, я там не була, а під тією горою такий насип, землю брали і там їх ховали. Там багато людей було.

18:46 Мамина братвиха забрала до себе навесні 46го року.

19:15 Бідували. Мололи пшеницю.

19:32 Склянка меду за білизну.

19:56 Нехай би нас в Польщі побили б і ми нікуди б не їхали (плаче) Дітям своїм кажу … (нерозбірливо) Те, що перенесла й так живу.

20:34 Мамина сестра приїхала в Красне.

21:40 Реєстрація. Мама боялася, що вивезуть на Сибір.

22:00 Зі Зборова приїхали в Красне.

22:21 Братвиха взяла до себе.

21:44 Порожні польські хати.

23:09 хв.

Відео № 2

0:33  Покриття на хаті. Хто нам що зробить, як нема хлопа в хаті.

0:39 Приїхали до Буська. Знайшли знайомих Любачівських.

01:41 Взяли на роботу в поліграфічне управління.

01:50 В колгосп не хотіли йти, бо там тяжко було наробити трудодні на спеці.

03:15 Сама обходжуся в хаті.

03:45 Допомагаю дітям робити у полі.

05:30 Вийшла заміж за хлопця з Перемишля, також переселенця, колишнього остарбайтера.

06:30 Праця в радянських військових шпиталях.

07:36 Взяла шлюб у церкві.

08:03 З чоловіком у Сокаль.

08:20 – 9:00 Дзвінок по телефону та розмова.

10:20 Церква.

11:00 Відмолювати гріхи.

11:20 Політвідділ.

11:52 Маю троє дітей та восьмеро онуків.

13:33 Де їхала, там маму та малого брала за собою.

16:30 Терпіла чоловіка.

18:20 Сімейні негаразди.

19:52 Мати паралізована.

20:54 Кинула роботу, щоб доглядати за дітьми.

21:48 Старший син – тракторист в колгоспі.

22:57 Не кидай роботи, бо квартири тобі доб’юся.

23:03 Добився. Живу тут 52 роки.

23:09 хв.

Відео № 3

00:05 Чоловіка поралізовало.

00:57 Поховала чоловіка.

02:13 Не маю великої пенсії, бо довго не робили з-за хвороби та дітей.

02:51 Діти не звикли жити як я. Я кожну шкарпетку заштапую.

03:02 Бог добрий.

03:48 Відвикла обіди варити.

Фрагмент 5: 04:03-04:23 Пережила я всю війну. Ви знаєте, що людина сильніше заліза і сталі!? Витримає все! Тільки треба мати силу волі, взяти себе в руки і терпіти все це! Бо хто терпен – той спасен. Святе письмо так пише.

05:09 Церков понабудували, а вже навіть нікому хоругви нема тримати у церкві.

Фрагмент 6: 05:19-09:03 Нас в школі вчили, у нас був такий (нерозбірливо) молодий та вчив нас релігії у школі, це за Польщі коли я жила. Пізніше і за німців приходили, а коли москалі прийшли -  всьо закрилось! «Бога-нет!» і всьо. І діти наші які ростуть? Скажи їм щось. Вони за гроші, дуже не добре. Вони дали себе купити, тут була така вчителька, я вела малу до Площиниці і вона мене у Пожарної розвернула. Я кажу: «Наталя, будь у хаті, я ввечері піду з тобою», я її завела, так мати вчила. – Ви що хочете щоб на «лінійці» дитина плакала!? А пізніше коли вже була Православна та Греко-католицька церква, вона прийшла під церкву, дала такий листочьок: «Підпишіть, що ви відказуєтесь від тієї церкви».

09:15 Як ти віруєш в одне, не кидай того і не вертайся в друге.

Я як в політвідділі робила, то начальник політвідділу прикликав мене та каже: «Слухай…»  …  А вони мене не кликали Стефою, бо вважали, що мене дурний піп Стефою нахрестив, кликали Наташою. Я кажу Семен Терентійович, що ви хочете? – «Мені сказали, що ти пішла в церкву і тримала там флаг церкви». Я кажу – «Семен Терентійович, то не є флаг – то є Хоругва церковна, то є  святиня». «А чого ти тримала?»  - Я кажу: «А що, там гріх є? Там дуже добре, там вчать бути ввічливою, там вчать не красти, не бити, не палити, не робити кривди». – «Ну я не знаю!» А якщо не знаєте… Я ходила, ходила і буду ходити! Хочете виганяйте хоч сьогодні з роботи, і дітей буду вчити так, як я хочу.

09:38 Вигнали дочку з роботи.

Фрагмент 7: 10:30-10:49 Жінка їсти собі положила на газеті Сталіна, пательню з варениками розігріла. І хто знає, де вона зараз є? Як забрали на 25 років, а хто суд бачив, хто що робив? Сталінський час був прикрий страшно! Сталін як помер - вони всі плакали.

11:57 Молодь не хоче робити в типографії.

Фрагмент 8: 12:43-13:01 Каже мені жінка: «Ти так ще добре виглядаєш після такої тяжкої роботи».  А я кажу їй, що вилеплена ще з польської глини, закалка польська.

14:10 Дочка не має такого здоров’я, яке я маю.

14:58 Чорнобиль нашкодив.

15:15 Жити вже не цікаво.

16:20 Життя прожити – це нива на голках, босими ногами йти по землі.

17:16 Дочка допомагає копійкою.

17:39 Складати собі на похорон.

18:25 Після війни не було таких можливостей.

20:20 Присяга перед Богом.

21:40 Вербочка.

22:30 Поставили капличку.

23:07 хв.

Відео № 4

01:25 Хресна дорога для брата, на якій він загинув.

01:58 Газета, що виписуємо.

02:45 Третє тисячоліття буде важко нам пережити.

03:10 Помаранчева революція. Молитви.

03:58 Допомагаємо хворій жінці.

04:50 Намолена газета.

05:40 Сатана воює на всю потужність.

07:04 Не хочу дивитися в «ящик», бо це можу слухати.

Фрагмент 9: 07:24-8:00 Землі не було в нас багато. Ми не були такими багачами, що мали коней та корів. Ми були середняки. Мамина сестра землю  арендувала, хату лишила. Ми приїхали в 44 році (нерозбірливо), ми би тут получили добру хату, бо було з чого вибрати, пізніше всьо.

08:54 Хоч подивитися на то всьо там.

9:00 Буду тут помирати.

Відео № 5

01:00 До бабці ходили на кисле молоко.

01:50 Зять поробив ремонт.

02:50  Я вже нічого не тримаю, ні курей, ні свиней, нічого абсолютно. Тримала б, якщо діти були, то тримала би. Треба було б щось задушити, зарізати.

Фрагмент 10: 03:40-4:30  Ми мали велике подвір’я. Я все тікала с хати, як жиди пекли на Шабат маци жидівські, то я бігла туда. Гершко та Ханця кусок ламали та нам давали. Інші діти були такі нечемні їм кидали на дах, де вони молились. Кидали їм камінцями, вони виходили їх відганяли. Я ходила до них. Друга сторона подвір’я  відкривалося на вуличку таку Польову. Я мала Любу маленьку, Іра маленька, Настуня була і брат мій. Четверо дітей і я  п’ята коло них.

05:10 Батько стриг сусідів, голив.

05:47 Внучка має трьох хлопців.

06:16 «Бабцю прийдіть, посидить трошки з дитиною».

06:56 Смерті без причини не буває.

08:00 Вкрали корову.

09:30 Чоловік був на шість років старше, був з Перемишля, з тих сторін. Теж понарозказував: п’ять років в Німеччині, німець вдарив. Працював тяжко, хворий був.

10:40 Хотіли дітей лишити мені.

11:28 Де в Буську роботу знайдешь? Єврейське місто. Самі євреї були, коли ми приїхали, тепер повиїжджали, тепер нема нікого. Дуже багато переселенців.

12:55 Хто тут буду жити? Ніхто тут жити не буде.

13:30 «Жидівський дом»: Вони були добрі люди.

Фрагмент 11: 13:50-15:50 Німець страшний був. Німець їх страшно вбивав. Були люди в нас в Любачеві, хто брав дочку, батьки жаліли. Напевно знали, що на страту їдуть, що їх везуть Бог знає де, так як нас. Ви думаєте, ми знали, де нас везуть? Знали, де їдемо? Також не знали, нас запакували як і їх. Тільки нам хоч дали волю, щоб ми могли двері відкрити, віконечка, а в них всьо було задротовано дротом колючим, щоб вони не повтікали, їх так везли. То також люди були, ми з ними росли, ми з ними жили. Я би не сказала, що вони були погані, вони були дуже добрі. Вони такі в поміч були, мама моя не раз казала до Гершка, ми гроші не получили – Зозя, не злися, я тобі дам на «Чорну книжку», підете в магазин, дехто ще дає на «Чорну книгу». Я пам’ятаю, як з мамою ходила, тато хотів костюм перед великодніми святами і ми пішли до міста, до тих жидів, і вони нам кажуть: «Ходіть до нас, я там бесплатно, ціну зменшу…» Добрі люди були! Моєї мами сестра навіть служила в адвоката жида, довго служила, а потім вийшла заміж за маминого брата. Добрі люди були, не скажу що були погані… Чого так німець? Чого так зненавидів? Але вони були хитрі, грощі то так, але вони в більшості в золоті, вони то дуже любили, то цінність для них була.

16:09 Знайшла у снігу золоту обручку.

16:30 Заарештували подружку.

17:40 Сестра чоловіка ходила з дитиною по селам за хлібом.

18:46 Українці єврейських дітей виховували.

19:30 Повернувся фронт: Німці на рускіх, останні лишили багато дітей.

20:14 Німці погнали рускіх.

Фрагмент 12: 21:28-22:00 Українець без землі жити не може. Він як той хробак – мусить точитися у землі. Земля то є наша мама, вона нас годує. Бог всьо сотворив для нас: кота, паса і хробачка. Все на світі.

21:57 Інтерв’юерка: Хотіла спитати зовсім особисте, як в туалет було сходити коли багато людей, корова й все?

Оповідачка: Бог його знає. Певно горшки мали, ведра. Потім виливали на станціях де зупиняли, а хто зупиняв?

23:00 Зима, грудень, саме польське Різдво - так везли. Вмер –  в простинь закатали, ямку відкопали, під тим берегом, там людей лишали.

24:00 Ті, хто виїхали самовільно, скоріше – ті ліпше вийграли.

24:46 В одній хаті кілька родин.

25:26 Всьо брали в розстрочку.

26:25 Той що має, той має. А я мушу тим жити, що я маю.

28:25 З Буська їздило багато людей на Помаранчеву революцію.

29:10 Кров мала б литися.

30:13 Не стоїть на твердому постаменті наша Україна.

31:00 Українці, які находили коріння польські, виїздили в Польщу.

32:30 Наші ксьондзи робили дуже велику різницю між нашими народами.

33:20 Свята Михальда.

33:52 За 82 роки життя все вже побачила й пережила.

34:08 хв.

Відео № 6

00:08 Вивезли Давидовських на Сибір.

01:14 Язик за зубами тримали.

02:38 Газета за пазуху.

04:10 Зміни московських урядовців. Стало легше.

05:18 Інтерв’юерка: Переселенці у Буську мають якусь організацію?

Оповідачка: Мають. Я до них нє… То більше інвалідність. Є переселенці. Я маю як учасник війни пільги: квартплату плачу наполовину, газ, світло – наполовину. Я сама живу, а так, щоб мені якусь допомогу давали або що небудь… Говорили, пишуть газети! Папір витримає всьо, але фактично я не получала нічого. Абсолютно. Ніколи.

Фрагмент 13: 06:18 Інтерв’юерка: Коли перевозили, було багато жінок з дітьми, чи було ще багато чоловіків?

Оповідачка: Чоловіків було менше, бо багато на фронт позабирали. Маминого брата взяли, батько мого, багато. Молодшого брата в Німеччину забрали, чоловіка мого в Німеччину. Багато в Німеччину позабирали. Потім нас виселили, а пізніше, коли Німеччина стала трошки на свої ноги, як освободили німецьку територію, рускі пішли до Берліна - тоді наші діти стали вертатися.

07:33 До купки.

08:53 Поранених відправляли з Любашіва.

Фрагмент 14: 09:18-10:10 Інтерв’юерка: Ці солдати, я так зрозуміла, що не дуже добре ставилися до дівчат?

Оповідачка: Видно, що мама так мене скривала, а сестра вже тоді не боялася, коли рускі зайшли на нашу територію, вона вчилася шити у кравчині. Пішла шити, а я ховалася, але недовго то було, потім їх вивезли звідси туди, то ми почали виходити. Зі мною того не було, але з сусідкою так, боялися, але фактично так.

Фрагмент 15: 10:58-11:57 Приходили та по польські говорили: «Забирайтеся, забирайтеся, а як нє то пізніше - ви вже нічого не візьмете, забирайтеся та виїжджайте на Україну». Ми з мамою прийшли жалітися, а вони: «Єдь, єдь там хорошо буде»

Інтерв’юерка: А хто так говорив: «Забирайтеся…» ?

Оповідачка: Мама не впізнала через вікно нікого. Мама двері не відкривала. Мама прийшла до Юркевича, поляка, і каже: «Що я має робити тепер?» - «Зосю, мусиш їхати».  Говорили, що то тимчасово на Україну і вернетесь назад на своє. Так, як брешуть по сьогоднішній день, і в газеті, і кругом. Таке саме.

12:06 Міліція приходила.

13:12 Сестра допомогла до поїзда.

13:28 У Львові відчепили вагони.

15:25 Нашу хату розвалили нацисти.

16:51 Ми переїхали до Буська.

17:55 Наші українці не є добрі люди.

20:25 Ходжу на цвинтар з лампадками. До сорока днів душа є з нами.

22:03 Ми мусимо молитися  за померлих.

26:20 Ровером на цвинтар.

28:00 Маю поле, обробляю. З нього діти мають город, кортоплю.

Фрагмент 16: 29:16-31:06 Інтерв’юерка: Як вам вдається, якби вам не прийшлось працювати в друкарні, ви б, напевно, хотіли працювати на полі, біля землі?

Оповідачка: Люблю, дуже люблю землю. Мушу любити, бо інакше би я на землі на трудодні б не заробила. Преміювали, премію давали, як перевиполнили план, таке дурне було. А в землю все одно пішла, і діти мене дуже дивують… Я люблю те любити. Я візьму солом’яного капелюха на голову, заложу, а якщо дуже пече, то вирву листка, або з лопуха, або з хрону, та зав’яжусь, щоб так не пекло сонце. Роблю, візьму собі блузку на довгий рукав, і роблю на поле.

Мама більше на поле ходила, а я з дітьми в хаті була. Я одного разу взяла корову і втікала з коровою недоїною на пасовисько, бо мені ті діти в печінках сиділи. Мене лишали з чотирьома дітьми і я одна між ними, і годуй їх, то наробило, то в штани, те то, але тепер же є памперси. Виросли якось.

31:50 Діти не кидають. Син живе у Волочку.

32:40 Зробила сину пенсію.

33:10 Тьотя з Польщі привезла баночку (дістає хрестик на ланцюжку). Загубила я два коралики, один тут, та один тут.

34:07 хв.

Відео № 7

00:10 Тьотя, мамина сестра з Польщі, з Костелу привезла хрест.

01:10 Молилася за онучку. Возили по ксьондзам.

02:40 Знімки з Польщі (намагається знайти).

03:10 Брат.

03:13 Мамина сестра.

03:22 Тато з колєгами.

03:35 Двоюрідний брат з Польщі.

04:05 Дитячий знімок.

04:22 Ксьондз.

05:05 хв.

Відео № 8

Оповідачка показує світлини.

00:05 хв.

Відео № 9

00:21 Мамин брат служив у Войску Польському.

00:30 Похоронні знімки не тримаю в хаті, їх не треба робити.

01:20 Дочки їздять за граніцу.

Фрагмент 17: 01:24-1:38 Маємо там родину, але шкода, що далеко. Вже тепер я вкорінилася. Маю тут чоловіка, маю тут маму поховану і брата. Де вже поїдеш? Де?

02:07 Сусіди добрі, разом ходимо на базар.

03:00 Внучка купила мобільний телефон.

03:28 хв.

Відео № 10

Розмова

00:05 хв.

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії