Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Поліна Стебнецька (1936 р. н.), м. Буськ

Відео № 1

00:24 Живу з дітьми.

01:10 Чоловік помер 15 років тому.

01:58 Я народилася у Польщі, у 36му, 24 лютого.

02:03 Виселяли в 46му, в квітні.

Фрагмент 1: 02:40-05:43 Ми ночі бувало не спали, завжди напоготові, банди нападали, хто кого бив? Ми не знали. То поляки били нас, то ті били тих. Було от таке страшне, що робилося. А тут прийшли до хати… сказали, десь вечір чи ще щось: «Завтра забирайтесь всі!» Приїжджають до нас, настав ранок, і ми всьо. Один віз, фіра така з кіньми, маєм коней і ту фіру, прийшли сказали: «Вже всьо з хати, щоб вас не було». Що можна взяти на одну фіру, коли семеро душ? Бабця наша вже лежача, ми беремо бабцю вже лежачу і вона в дорозі помирає. І ми, сестричка два роки, корову одну берем, ту, що до возу прив’язуємо. Лишаємо, все що в хаті є, уявіть собі, все. Картопля, що в підвалах – вся остається. Збіжжя, бо колись збіжжя мали – нічогісінько. Ми якусь каструлю взяли, вхопили якісь там одежки, бабцю ложимо і нас четверо малих дітей, тато і мама. Мама з малесенькою дитинкою і приїхали ми до цього… а ще як на границі ми їхали, нам сказали щоб ми не записували, що ми скільки мали землі, щоб записували менше і гірше хата, знаєте. Що господарка не дуже важна, а знаєте чого? Бо якщо ви запишитесь, що ви багаті, ну прийманні багата хата, то вас можуть в Сибір запроторити. Розумієте, тут своє… виганяють, а тут нам нічого доброго не хочуть дати. І нас лякають, що прямо на Сибір, якщо розкажемо про свої статки. Пишем, що поменше, а що ми забрали? Нічогісінько! Представите собі, їдем, а потім нас погрузили в вагони, тут худоба, коні і ми, малесенька дитина і то все.  Привезли нас до Львова, кинули, а бабця у поїзді помирає.

06:10 Похоронили в простині бабцю.

06:32 Дали «хатину-завалюху».

07:05 Помирає брат.

07:26 Мати інвалідом стала.

08:11 Як могли виживали.

09:00 Залишились з сестрою. Кінчила медучилище.

Фрагмент 2: 09:36-13:01 То ж були КГБісти. Ми приїхали з одного пекла в друге, тут ще гірше. Я вам скажу, що ми жили з поляками дуже добре.  В нас ніколи ніякої… якби не ті (нерозбірливо) з людьми жили прекрасно. Робиться так, старший брат ходить з вертепом на свята, і він там Ірода грав, йому було 15 років. Ми знали тих КГБістів, в них такі кожухі, маскеровачні халати на себе надівали і слідкували за кожним. Ходили діти с Вертепом і десь вечором, десята, приходить брат до хати. Зайшов брат до хати, а ми спали на соломі, коли вдруг стук страшний в вікна, ми не відкриваємо: «Открой дверь, а то ломать будем! Где бандьора?»  Ми двері не відкрили, бо боялися, вбивства були. Тато двері не відкриває, а вони вибивають вікна, двері, заходять до хати і батька питають: «Где бандьора?»  Батько каже, що нема, це всі хто є, син з Вертепу прийшов. Шукають, а нема ніякого «бандьори». На другий день ранком, бачать люди, чим зимою вікна закрити, соломою. Ми сусідам кажемо, що шукали бандер, потім приходить з сільської ради прибиральниця і каже: «Андрію, вас викликають до сільської ради». Батько прийшов  - сидить голова сільської ради та КГБіст. Питають: «Что там у вас случилось?»  Батько каже: «Ващі хлопці повибивали двері і вікна»  - «Слушай, это были бандеры, понял!?» Три рази повторили: «Ще одне слово,  к вечеру на Сибір поїдеш».

13:34 Тепер поляки з українцями більше розуміються.

14:06 Самольот з Качинським – явне знищення.

15:40 Батько прийшов «веселим».

16:15 Взагалі нічого не мали.

17:10 Польща – наш адвокат в Євросоюзі.

18:18 Не може людина в нас чесно прожити.

19:20 Брат в Польщі живе.

19:41 Польща пішла далі від нас.

20:00 89й рік в Польщі.

20:52 Нема чим з життя похвалитися.

21:35 Совєтські гроші.

22:30 Гіпнотизер забрав всі гроші.

24:00 Батько працював на залізниці.

25:30 Ми не знали, куди ми їдемо.

Фрагмент 3: 25:52-27:16 Ми мали курки і взяли ті курки в таку каструльку, і засунули м’ясо пекти. Тільки за поріг вийшли, а мама каже до батька: «Андрію, ти забрав м'ясо з пічки!?»  Батько вертається, як його… то поляк був тоді, польська поліція. А батько забрав чоботи, так повісив через плече, як той вхопив батька, бив чоботом і не дав то м’ясо взяти. Мама голодна, дитина мала, молока з корови, що дитина напилася, а нас ще троє… а мама що може? Їй розірвало все серце!  Вона каже: «Ліпше б ми усі померли би в хаті, бо не знаєм куди їдемо, не знаєм що чекає» А баба хвора, нема чим навіть закропити.

28:20 Розбрат і ненависть.

29:10 Церква.

30:15 Під гноєм криївки, мужики пережидали.

Фрагмент 4: 31:30-31:57 А завжди нас, знаєте: «О, приїхали ті поляки, що вони хочуть!? Хай їдуть, хай вертають до Польщі» Так було довго-довго. Нас там не сприйняли, тут не сприйняли, не сприймали українці, нє. Ми такі бідні були, бо самі знаєте, як не в своїй хаті.

32:34 Мати інвалід і не могла робити.

33:18 Дідух.

Фрагмент 5: 34:33-37:35 Інтерв’юерка: Можливо пам’ятаєте, чи були у вас тут в Польщі, чи, можливо, в Україні по сусідству євреї?

Оповідачка: Дуже добре. Моя мама спасла єврейку. Як то була війна, і мама єврейку спасала, і потім ми навіть тут колись казали, як вона називалася, вона нам дуже дякувала, і вона вижила, спаслася. Ми нікому не казали, абсолютно, молода була.

Інтерв’юерка: Розкажіть детальніше.

Оповідачка:  Ви знаєте, я так тільки пам’ятаю, що мама казала, що якщо день, то вона в коморі була, там де збіжжя, і ще щось, і щоб ми, діти, нікому не казали, що то єврейка. Спасали ми євреїв, а мама моя особисто. Жили дуже добре, були євреї, мали магазин. Брали собі, як в борг віддавали, вона дуже добре… називалася вродє Клара. Я пам’ятаю, точно… Говорили тільки, щоб нікому не кажіть, нікому не кажіть. Їсти як вона несла, я пам’ятаю навіть середня. Вона брала якісь мішечок, вродє вона мусила нести щось маленьке, а вона виносила там їсти. Як то була війна, мама була полячкою, і ми ту єврейку спасли. В Польщі воно було. Магазини вони мали, то дочка. Прізвище вже забулося, мама завжди згадувала. Пам’ятаю, що ніхто не знав, щоб один одному не сказали.

38:18 Євреї часто приїжджали.

39:15 КГБіти б’ють і кажуть, що це були «бандьори».

40:00 Лєх Валенса. Слідкувала за діяльністю.

40:45 Солдатів не пам’ятаю.

41:00 Хлібом з сіллю їх зустрічали, а потім вони себе показали (вересень 1939р.)

41:38 Після війни двоюрідні родичі в Німеччині були.

43:08 хв.

Відео № 2

00:10 Платна школа.

01:00 Радянська школа.

02:30 Стодола та сад.

03:30 Дерев’яна церква.

04:14 Святити паску.

04:50 Вища партійна школа.

Фрагмент 6: 05:05-07:17А як мене в комсомол приймали, розказати? Одним словом, я була староста класу. Всіх, майже масово записували і казали заяви писати, але учні кажуть, що не будуть писати заяв в комсомол, якщо я напишу перша, то і вони. А я не хочу, то ви йдіть, я не хочу. Мене визивають КГБісти, то була сільська рада, а вверху на ступеньках, другий поверх, були ті ястребки. Я проходжу, а той КГБіст так зі мною гарно говорить, слухає. Чого я не поступаю? Перед мною світле майбутнє, щоб я тільки заяву написала і цілим класом, то буде зразково, показово.  Я кажу, що не буду писати, свої аргументи: мама в церкву ходить, батьки в церков ходять, я віруюча – так розказую. Він говорить, бачить, що нічого не получається, тоді я свободна. Відкриває мені двері, я йду, а він мене шкіряною рукавицею по ліцу як змастить, а там така маленька площадочка була, і він мене ногою (пнув), і я через ті ступеньки, я полетіла до низу, отак побита (показує на обличчя) всьо. Вже за книжками в школу не йшла, а пішла додому.

07:55 В класі математики не зроблю я – ніхто не зробить.

08:35 Щастя, що не забилася.

08:48 З восьмого класу треба було платити за школу.

09:33 Запрошення до школи.

09:42 Напис у школі, що я була першою комсомолкою.

11:05 В 50му році мене так «приймали» в комсомол.

Фрагмент 7: 11:10-12:06 Інтерв’юерка: А смерть Сталіна пам’ятаєте?

Оповідачка: О! Як плакали! Боже милий, чесно вам скажу. Всі плакали, та ми б знали як пізніше…Дякувати Богу, чи сам помер чи його забрали, а колись плакали, то чесно, як було. Звідки ми знали? Так була побудована політика. Плакали ці всі, плакали, я плакала, багато плакали, то чесно – так було.

12:34 «Покращення життя вже сьогодні», але є погіршення життя.

13:04 Худобу продавали та пару тисяч на «книжку».

13:12 Тисяча.

13:35 Вибори Ющенка.

15:24 Народ не сприймає.

15:39 Народила після 30ти років, були викиди.

16:18 2,5 місяці дитині і я пішла на роботу.

17:22 Дорослі тієї фальші не розуміють, як діти.

18:37 Ненависть людей губить.

19:10 Дай Бог, щоб діти не пережили того.

19:33 Рву зуби без уколу, до болі терпляча.

19:55 За свого життя, ніколи не була на морі.

21:56 Те, що я говорю то є все моє, пережите.

22:29 Сусідка з Польщі, але з іншого району.

24:25-24:52 Пісня (співає)

26:04 Не було тої різниці колись.

29:17 хв.

Відео № 3

На вулиці, біля воріт. Оповідачка  демонструє сімейні фотографії.

02:24 хв.

  Останні матеріали:

Архів усних історій Чорнобильської історичної майстерні (м. Харків)
Центр усної історії при лабораторії соціологічних досліджень Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького
Усноісторичні проекти науково-дослідної лабораторії «Історичне краєзнавство Уманщини» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
Навчальна лабораторія «Центр усної історії» при кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Усноісторичні проекти Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії