|
|
Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ). На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю. Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок. Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua Ольга Баб'як, смт. Красне Буського району Львівської області
Відео № 1 Зустріч у садку Фрагмент 1: 00:15-00:37 Всьо виганяли, всьо виганяли, годинник на столі лишила і поляк не дозволив вернутися, я хотіла, баба. Вони все підряд нищили, все забрали. Те, що могли взяти собі в руки, то на фіру, то забрали, а решту лишали. 00:39 село Заватка, яке поляки вирізали, діти, комісія з Москви. 01:20 Наказ про вигнання всіх українців, поляки гнали. 01:40 Мати та батько. Батько був «бандерою». 02:22 Переправа через річку Сян. 03:25 Спогади про колишній дім: мали багато землі. 03:40 Жили у Репетній, Санок. 04:18 хв. Відео № 2 00:42 Вивезли в Тернопіль, жили у Ямполі. Оповідачка запрошує до хати. 02:20 Інтерв’ю продовжується у хаті оповідачки 02:25 Везли вагонами, не було їсти, так везли в Тернопільську область. 02:58 Люди рубали та палили смолу. Були «як цигани». 03:13 Батько та мати просили хліба у місцевих мешканців. 03:38 Приїхали чоловіки, «бородаті волиняки» з метою забрати до себе приїжджих. 04:20 Було літо, зробили кухню на дворі. Заробляли муку, мед. 04:30 Дали польську хату в Васківцях і переїхали до Львівщини. 05:14 Мали в Польщі хату, багато землі, були коні. 05:51 Сусіди жили файно, мали магазин. 06:47 Були великі сади: ягоди, гриби. Тут нема нічного. 07:17 Я була у мами одна, родич з Німеччині не повернувся, а інший в Англії вже напевно помер. 08:10 В Польщі не залишилось нікого, всіх вивезли, всіх родичів. 08:14 Думали, що вивозять у Сибір як «куркулів», дуже боялися. 08:39 Був приказ, що маємо покинути, вранці вже прийшли. 08:50 Поляки при виселенні були трохи лояльні, бо село купило карабіни Польщі. 09:30 Усе майно полишали в Польщі, бо не могли фізично багато взяти. 10:00 При виселенні завезли до Санока. 10:30 Покидали в вагон як худобу. 11:30 Діти вночі розпалювали смолу та грілися. 11:55 Вигнали навесні – 5 травня. 11:57 На стодолі жили на Волині до самої зими, поки не дали хати. 12:03 Давали чи самі крали збіжжя. 12:20 Оповідачка відволікається від теми та розповідає про Свідків Ієгови, які навіщали її. Завітала дочка оповідачки. 13:18 Працювала на цукровому заводі. До України мала велику пенсію – 125. За України пенсія маленька – 900. Світло та газ дуже дорогі. Фрагмент 2: 13:49-14:01 Надіялись що щось вернуть, бо все забрали. Німеччина вертала, а Польща не вертає. Збирали документи. Було багато гектарів землі. 15:08 Після виселення, поляки нашу хату розібрали. Фрагмент 3: 15:27-18:20 Інтерв’юерка: Ваша хата згоріла в війну? Чому? Оповідачка: Згоріла й все. Ми в війну у лісі були, в бункерах, хати лишили. Пироги робили з мамою, і літають самольоти та кажуть – Війна! Німець у війну… (нерозбірливо) Пам’ятаю, як сказали, що війна, і всі почали бункера у лісі… Ми там жили. З села мама, діду щось привезуть, корову тримали, всьо в лісі, погоріло, а німаки стріляють. Чоловіка сестра хотіла грушки, а сиділа в бункерах. Сестра та ще там друга вилізли та почали по грушки. А німаки дивились, що там хтось є на грушці, що хтось в селі є, а то всьо в льохах, люди мали великі льохи, то не то, що два метри та вода стоїть. П’ять метрів та води не було у льосі та почали вони стріляти. Сестра забилася, чоловіка ранило, аж через живіт у ногу куля пішла, і дівчину другу ранило за ті грушки, в війну були санітари, але сестра вмерла. 17:46 Бувало лежу з дочкою, кажу – Ви б то пережили що ми. Що ввечері лягала та не знала, чи встанеш. Невже було шкода, що я б мала взяла цей годинник? (спогад про виселення) І вже не можна було до хати зайти. Вийшла, щось положила та будь здоров! Стояли з карабінами за тобою. 18:29 Фотографій ніхто тоді не робив, це зараз роблять. Фрагмент 4: 18:37-19:13 А що було то й лишили, у нас стільки книжок було. Дід був в Америці, то він слав, іноземні скупляли. Дуже багато закупав книжок, ящики, і церковні і таких. Всьо там десь згнило, хіба може хтось відкопав. І збіжжя закопували люди, бо думали що нас вернуть назад, щоб було що їсти. Ніхто не вернувсь, вивезли всьо. 19:25 Перший клас на Волині. 19:55 Агітували на переїзд до України. 21:30 Намагалися жити у великих містах, де була робота. 22:06 20 років України, але нічого доброго. 22:30 Літо на заробітках у людей. 22:50 Канада допомагає. Фрагмент 5: 23:04-23:58 Інтерв’юерка: Коли переїхали, як ставилося до вас місцеве населення, українці як ставилися? Оповідачка: Українці нічого нас прийняли. Нічого, все добре. Казали – переселенці-переселенці, але вжилися, нічого. Інтерв’юерка: Допомагали вам трохи? Оповідачка: Тут не були люди багаті, приїхали з мамою, пасли корову, де не змерзла картопля, фасоля – збирали. Несли до дому, щоб суп мама зварила на весну. 24:12 хв.
|