Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Ольга Баб'як, смт. Красне Буського району Львівської області

Відео № 1

Зустріч у садку

Фрагмент 1: 00:15-00:37 Всьо виганяли, всьо виганяли, годинник на столі лишила і поляк не дозволив вернутися, я хотіла, баба. Вони все підряд нищили, все забрали. Те, що могли взяти собі в руки, то на фіру, то забрали, а решту лишали.

00:39 село Заватка, яке поляки вирізали, діти, комісія з Москви.

01:20 Наказ про вигнання всіх українців, поляки гнали.

01:40 Мати та батько. Батько був «бандерою».

02:22 Переправа через річку Сян.

03:25 Спогади про колишній дім: мали багато землі.

03:40 Жили у Репетній, Санок.

04:18 хв.

Відео № 2

00:42 Вивезли в Тернопіль, жили у Ямполі.

Оповідачка запрошує до хати.

02:20 Інтерв’ю продовжується у хаті оповідачки

02:25 Везли вагонами, не було їсти, так везли в Тернопільську область.

02:58 Люди рубали та палили смолу. Були «як цигани».

03:13 Батько та мати просили хліба у місцевих мешканців.

03:38 Приїхали  чоловіки, «бородаті волиняки» з метою забрати до себе приїжджих.

04:20 Було літо, зробили кухню на дворі. Заробляли муку, мед.

04:30 Дали польську хату в Васківцях і переїхали до Львівщини.

05:14 Мали в Польщі хату, багато землі, були коні.

05:51 Сусіди жили файно, мали магазин.

06:47 Були великі сади: ягоди, гриби. Тут нема нічного.

07:17 Я була у мами одна, родич з Німеччині не повернувся, а інший в Англії вже напевно помер.

08:10 В Польщі не залишилось нікого, всіх вивезли, всіх родичів.

08:14 Думали, що вивозять у Сибір як «куркулів», дуже боялися.

08:39 Був приказ, що маємо покинути, вранці вже прийшли.

08:50 Поляки при виселенні були трохи лояльні, бо село купило карабіни Польщі.

09:30 Усе майно полишали в Польщі, бо не могли фізично багато взяти.

10:00 При виселенні завезли до Санока.

10:30 Покидали в вагон як худобу.

11:30 Діти вночі розпалювали смолу та грілися.

11:55 Вигнали навесні – 5 травня.

11:57 На стодолі жили на Волині до самої зими, поки не дали хати.

12:03 Давали чи самі крали збіжжя.

12:20 Оповідачка відволікається від теми та розповідає про Свідків Ієгови, які навіщали її. Завітала дочка оповідачки.

13:18 Працювала на цукровому заводі. До України мала велику пенсію – 125. За України пенсія маленька – 900. Світло та газ дуже дорогі.

Фрагмент 2: 13:49-14:01 Надіялись що щось вернуть, бо все забрали. Німеччина вертала, а Польща не вертає. Збирали документи. Було багато гектарів землі.

15:08 Після виселення, поляки нашу хату розібрали.

Фрагмент 3: 15:27-18:20 Інтерв’юерка: Ваша хата згоріла в війну? Чому?

Оповідачка: Згоріла й все. Ми в війну у лісі були, в бункерах, хати лишили. Пироги робили з мамою, і літають самольоти та кажуть – Війна! Німець у війну… (нерозбірливо)  Пам’ятаю, як сказали, що війна, і всі почали бункера у лісі… Ми там жили. З села мама,  діду щось привезуть, корову тримали, всьо в лісі, погоріло, а німаки стріляють. Чоловіка сестра хотіла грушки, а сиділа в бункерах. Сестра та ще там друга вилізли та почали по грушки. А німаки дивились, що там хтось є на грушці, що хтось в селі є, а то всьо в льохах, люди мали великі льохи, то не то, що два метри та вода стоїть. П’ять метрів та води не було у льосі та почали вони стріляти. Сестра забилася, чоловіка ранило, аж через живіт у ногу куля пішла, і дівчину другу ранило за ті грушки, в війну були санітари, але сестра вмерла.

17:46 Бувало лежу з дочкою, кажу – Ви б то пережили що ми.  Що ввечері лягала та не знала, чи встанеш. Невже було шкода, що я б мала взяла цей годинник? (спогад про виселення) І вже не можна було до хати зайти. Вийшла, щось положила та будь здоров! Стояли з карабінами за тобою.

18:29 Фотографій ніхто тоді не робив, це зараз роблять.

Фрагмент 4: 18:37-19:13 А що було то й лишили, у нас стільки книжок було. Дід був в Америці, то він слав, іноземні скупляли. Дуже багато закупав книжок, ящики, і церковні і таких. Всьо там десь згнило, хіба може хтось відкопав. І збіжжя закопували люди, бо думали що нас вернуть назад, щоб було що їсти. Ніхто не вернувсь, вивезли всьо.

19:25 Перший клас на Волині.

19:55 Агітували на переїзд до України.

21:30 Намагалися жити у великих містах, де була робота.

22:06 20 років України, але нічого доброго.

22:30 Літо на заробітках у людей.

22:50 Канада допомагає.

Фрагмент 5: 23:04-23:58 Інтерв’юерка: Коли переїхали, як ставилося до вас місцеве населення, українці як ставилися?

Оповідачка: Українці нічого нас прийняли. Нічого, все добре. Казали – переселенці-переселенці, але вжилися, нічого.

Інтерв’юерка: Допомагали вам трохи?

Оповідачка: Тут не були люди багаті, приїхали з мамою, пасли корову, де не змерзла картопля, фасоля – збирали. Несли до дому, щоб суп мама зварила на весну.

24:12 хв.