Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Олександра Мартинюк (1936 р.н.), м. Буськ

Відео № 1

Розповідь про мету інтерв’ю.

01:24 Народилась в 1936 році. П’ятеро дітей в сім’ї.

01:54 Німці поселилися в нашій стодолі.

02:08 Німець подарував губну гармошку.

03:50 Кладовище.

Фрагмент 1: 04:18-06:00 Перша спроба була в 44му році. Не хотіли, думали може там перейде… Кожен хоче не покидати свій куток. В 45му році, в червні місяці, нас вже в другий раз і вже в примусовій формі. Ми тоді ще мали чотири коней, але коні в нас були біло-червоні, то німецька раса. Тата забрали німці в Німеччину, ми плакали. То трагедія, ми переїжджаємо і тата нема. Тато повернувся і відрікся від той фіри, від тих коней. Їхали ми на Україну. Скільки там переїхали? Любачів до Львова, 50 км до Рави-Руської, підчеплячи ще вагони. Жили ми в вагоні, зайшли по-сімейному, дві сім’ї. По одну сторону вагону корова була, а на сіні ми спали. Два тижні нічого не їли, але перед тим мама насушила сухарів, хліба на дорогу.  Мочили в воду чи молоко і так (нерозбірливо) Тільки мама поставила «буржуйку», їсти дати, вагон  причепили і все полетіло. Мочили хліб в молоко, воду й так два тижні добирались сюди. Хто приїхав раніше, той… бо звідси поляків раніше виганяли ніж звідти – то була така евакуація.

06:44 Школа була спільна.

07:51 Жили три сім’ї в одній кімнаті.

09:02 Дві сестри померли.

10:14 Кожен рік відправляємо панахиду по загиблим в «евакуацію».

11:09 Чоловік помер в 84 році.

12:52 Пані Геля.

14:30 Мені 76 років, а дітям треба помагати.

Фрагмент 2: 14:49-15:35 Інтерв’юерка: Розкажіть ще, якщо пам’ятаєте, як було до переселення? Це яке село, як називалось?

Оповідачка: Блазів. Люди мали свої господарства, поля, багато мали. Кожен мав свій ліс, худоби було по чотири-шість штук, вівці, гусі. Всьо господарство було (нерозбірливо) В нас було таке велике подвір’я. Хто працював, той заможно жив. Подвір’я було велике: ми там й жити сіяли, і город, ліси свої були. Файно жили, в середньому добре жили. Ніхто не хотів зі своєї землі їхати, ніхто.

16:11 Всі працюють і мають.

16:55 Євреї були в селі.

17:56 Польська банда, все забрали.

19:27 Євреї любили наше масло, молоко та сметану.

20:06 Все було спільно.

Фрагмент 3: 21:30-23:03 Інтерв’юерка: Про переселення. Хто прийняв рішення, що переселяєтесь?

Оповідачка: То була вказівка з міністерства. В приказовій формі евакуація. То не так, що хочеш чи не хочеш, всьо. В приказовій формі прийшли після ради, голові сільрали дали вказівку-попередження, щоб за трьох днів всі зібралися з села. Перші до трьох днів, а другі за півгодини. Що можна взяти за півгодини, уявіть? Мама понакидала на нас як цибулі ти одежі… Хліба набрали на фіру, одна фіра! Хліба взяли, бо треба ж їсти. Одні стелажки понадівали, всьо осталось, так й пішли, як барани – голодні й всі в сльозах. І так прощалися… То не сказати вам, то анекдот, а то така життєва правда. Таке пережити, то дуже… Здавалось, що трошки й назад вернемося, що тимчасова евакуацій, але й так лишилось по сьогоднішній день. Тяжко, тяжко згадати.

23:40 Два тижні їхали.

24:05 Одних в Тернопіль, інших в Красне.

25:10 Приїхали в червні місяці 45го року.

25:57 Смерились з тим, що є.

26:50 Сім кілометрів до польського села.

Фрагмент 4: 27:04-28:00 Інтерв’юерка: Коли ви приїхали, як ви себе почували?

Оповідачка: Одні сльози. Сльози були. Що тут добре було? Голодне всьо, бідне. Сестра пішла на роботу, вона трошки шила. В селі корову пасли, щоб я була сита, щоб кусок хліба додому. Мама спекла якесь, поїхала в Красне до поїзда, там всяки їхали, продали кусок хліба і нам продати щось. Щось купити до хати, бо діти ж. Виживали, всі виживали. (нерозбірливо) Корова своя, вівці свої.

29:48 Комуняки всьо попортили.

Фрагмент 5: 31:49-32:33 Інтерв’юерка: А які були стосунки, як ви приїхали, ви пам’ятаєте?

Оповідачка: Ніхто нікого не обіжал. Жаліли, просто жаліли. Можна сказати, що жаліли (нерозбірливо) – Ой переселенці, переселенці. Як би вас переселили, то як одна жінка: «Ой переселенці не добрі» В мене обіда на тебе є, якби тебе переселили, пережила, відчула би, то ти тих би слів не говорила. – Я забула, що ти переселенка. Я кажу, що забула-забула, а в тебе вже в крові є, то дуже боляче.

33:10 Зігнали в колгосп.

34:50 Садили та обробляли землю.

36:17 Пряли льон.

37:17 Сестри Вайки.

40:36 Польською розмовляю слабо.

41:50 Наш сільський акцент з польським змішаний.

Фрагмент 6: 43:03-43:39 Інтерв’юерка: Коли ви їхали, то можете детальніше розповісти, як вагон виглядав? Чи була в вагоні одна родина, чи кілька родин було?

Оповідачка: Нас дві родини в вагоні, товарник називають. Для худоби товарник, ми в тому вагоні їхали. Без віконців, без нічого, двері відкрили й так їхали по повітрю. Худоба по одній стороні, а ми по другій стороні.

44:54 Ніякого туалету у вагоні не було.

45:36 хв.

Відео № 2

Фрагмент 7: 00:33-01:40 Інтерв’юерка: Коли ви приїхали вже сюди, більшість населення було чоловіки та жінки? Чи більше жінок?

Оповідачка: Та я знаю… Більшість жінок було. То на фронті ж були, 45й рік. То поляки забили, було по шість дітей, то не те що двоє. Колись по п’ять-шість дітей люди відгодовували.  І жінка справлялася з сиротами-дітьми. Важко, важко було. Так виживали. Старші нянчили молодших дітей. Один другого нянчили, так помагали й так виховувались.

01:56 Бандити польські нападали на село.

04:12 Землю надала сільрада в якості допомоги.

04:56 Тато з дерева робив ложки.

05:34 В старій хаті є господарі.

06:45 Пилорама.

09:20 Горіхи саджали.

10:17 Старі хати розвалилися.

12:25 Хором співають.

13:38 Приносили образи до церкви.

15:35 Традиційне весілля.

16:33-17:56 Інтерв’юерка: Скажіть будь-ласка, а ви пам’ятаєте німців?

Оповідачка: Трошки пам’ятаю, як вони відступали, бо в нашому селі трошки вони були.  В нашій стодолі вони ночували. Дуже добрі були, гостепреімні, нас приймали. Перестрілки були, в нас пару ночей ночували. Дуже гостепреімні. Один знав німецьку мову, то по німецьки з ними розмовляв, добрі були. Ми вже приїхали після війни, коли німці відступали. У нас, там, де ми жили, ще був медпункт. У нас було дві сім’ї, три сім’ї, одна сім’я нас прийняла, і там був медпункт. Вівці, корів пасли, той офіцер, масло було. Такі дівчата, жіночки, бідні плакали після фронту, а там каліки і всьо. Всі гостепреімні, не було ворожнечі, дуже тепло, привітно було.

18:52 Бабця була біженкою під Смоленськом.

20:10 Бандери в лісі.

21:10 Страх Сибіру.

23:53 Сім’ї з лісу.

25:47 За півгодини щоб в селі не було.

27:07 Створили пам’ятник переселенцям.

32:00 Національні куточки на цвинтарі.

33:21 хв.

Відео № 3

Оповідачка показує світлини онуків.

00:58 хв.

Відео № 4

Вирішують організаційні питання запису інтерв’ю з оповідачкою.

00:32 хв.

Відео № 5

Підготовка до чаю. Оповідачка заповнює договір про використання її спогадів.

01:59 хв.

Відео № 6

Оповідачка підписує договір про використання її спогадів у навчальних цілях

01.35 хв.

Відео № 7

П’ють чай з печивом та посміхаються.

00:14 хв.

  Останні матеріали:

Архів усних історій Чорнобильської історичної майстерні (м. Харків)
Центр усної історії при лабораторії соціологічних досліджень Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького
Усноісторичні проекти науково-дослідної лабораторії «Історичне краєзнавство Уманщини» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
Навчальна лабораторія «Центр усної історії» при кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Усноісторичні проекти Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії