Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Олександра Мартинюк (1936 р.н.), м. Буськ

Відео № 1

Розповідь про мету інтерв’ю.

01:24 Народилась в 1936 році. П’ятеро дітей в сім’ї.

01:54 Німці поселилися в нашій стодолі.

02:08 Німець подарував губну гармошку.

03:50 Кладовище.

Фрагмент 1: 04:18-06:00 Перша спроба була в 44му році. Не хотіли, думали може там перейде… Кожен хоче не покидати свій куток. В 45му році, в червні місяці, нас вже в другий раз і вже в примусовій формі. Ми тоді ще мали чотири коней, але коні в нас були біло-червоні, то німецька раса. Тата забрали німці в Німеччину, ми плакали. То трагедія, ми переїжджаємо і тата нема. Тато повернувся і відрікся від той фіри, від тих коней. Їхали ми на Україну. Скільки там переїхали? Любачів до Львова, 50 км до Рави-Руської, підчеплячи ще вагони. Жили ми в вагоні, зайшли по-сімейному, дві сім’ї. По одну сторону вагону корова була, а на сіні ми спали. Два тижні нічого не їли, але перед тим мама насушила сухарів, хліба на дорогу.  Мочили в воду чи молоко і так (нерозбірливо) Тільки мама поставила «буржуйку», їсти дати, вагон  причепили і все полетіло. Мочили хліб в молоко, воду й так два тижні добирались сюди. Хто приїхав раніше, той… бо звідси поляків раніше виганяли ніж звідти – то була така евакуація.

06:44 Школа була спільна.

07:51 Жили три сім’ї в одній кімнаті.

09:02 Дві сестри померли.

10:14 Кожен рік відправляємо панахиду по загиблим в «евакуацію».

11:09 Чоловік помер в 84 році.

12:52 Пані Геля.

14:30 Мені 76 років, а дітям треба помагати.

Фрагмент 2: 14:49-15:35 Інтерв’юерка: Розкажіть ще, якщо пам’ятаєте, як було до переселення? Це яке село, як називалось?

Оповідачка: Блазів. Люди мали свої господарства, поля, багато мали. Кожен мав свій ліс, худоби було по чотири-шість штук, вівці, гусі. Всьо господарство було (нерозбірливо) В нас було таке велике подвір’я. Хто працював, той заможно жив. Подвір’я було велике: ми там й жити сіяли, і город, ліси свої були. Файно жили, в середньому добре жили. Ніхто не хотів зі своєї землі їхати, ніхто.

16:11 Всі працюють і мають.

16:55 Євреї були в селі.

17:56 Польська банда, все забрали.

19:27 Євреї любили наше масло, молоко та сметану.

20:06 Все було спільно.

Фрагмент 3: 21:30-23:03 Інтерв’юерка: Про переселення. Хто прийняв рішення, що переселяєтесь?

Оповідачка: То була вказівка з міністерства. В приказовій формі евакуація. То не так, що хочеш чи не хочеш, всьо. В приказовій формі прийшли після ради, голові сільрали дали вказівку-попередження, щоб за трьох днів всі зібралися з села. Перші до трьох днів, а другі за півгодини. Що можна взяти за півгодини, уявіть? Мама понакидала на нас як цибулі ти одежі… Хліба набрали на фіру, одна фіра! Хліба взяли, бо треба ж їсти. Одні стелажки понадівали, всьо осталось, так й пішли, як барани – голодні й всі в сльозах. І так прощалися… То не сказати вам, то анекдот, а то така життєва правда. Таке пережити, то дуже… Здавалось, що трошки й назад вернемося, що тимчасова евакуацій, але й так лишилось по сьогоднішній день. Тяжко, тяжко згадати.

23:40 Два тижні їхали.

24:05 Одних в Тернопіль, інших в Красне.

25:10 Приїхали в червні місяці 45го року.

25:57 Смерились з тим, що є.

26:50 Сім кілометрів до польського села.

Фрагмент 4: 27:04-28:00 Інтерв’юерка: Коли ви приїхали, як ви себе почували?

Оповідачка: Одні сльози. Сльози були. Що тут добре було? Голодне всьо, бідне. Сестра пішла на роботу, вона трошки шила. В селі корову пасли, щоб я була сита, щоб кусок хліба додому. Мама спекла якесь, поїхала в Красне до поїзда, там всяки їхали, продали кусок хліба і нам продати щось. Щось купити до хати, бо діти ж. Виживали, всі виживали. (нерозбірливо) Корова своя, вівці свої.

29:48 Комуняки всьо попортили.

Фрагмент 5: 31:49-32:33 Інтерв’юерка: А які були стосунки, як ви приїхали, ви пам’ятаєте?

Оповідачка: Ніхто нікого не обіжал. Жаліли, просто жаліли. Можна сказати, що жаліли (нерозбірливо) – Ой переселенці, переселенці. Як би вас переселили, то як одна жінка: «Ой переселенці не добрі» В мене обіда на тебе є, якби тебе переселили, пережила, відчула би, то ти тих би слів не говорила. – Я забула, що ти переселенка. Я кажу, що забула-забула, а в тебе вже в крові є, то дуже боляче.

33:10 Зігнали в колгосп.

34:50 Садили та обробляли землю.

36:17 Пряли льон.

37:17 Сестри Вайки.

40:36 Польською розмовляю слабо.

41:50 Наш сільський акцент з польським змішаний.

Фрагмент 6: 43:03-43:39 Інтерв’юерка: Коли ви їхали, то можете детальніше розповісти, як вагон виглядав? Чи була в вагоні одна родина, чи кілька родин було?

Оповідачка: Нас дві родини в вагоні, товарник називають. Для худоби товарник, ми в тому вагоні їхали. Без віконців, без нічого, двері відкрили й так їхали по повітрю. Худоба по одній стороні, а ми по другій стороні.

44:54 Ніякого туалету у вагоні не було.

45:36 хв.

Відео № 2

Фрагмент 7: 00:33-01:40 Інтерв’юерка: Коли ви приїхали вже сюди, більшість населення було чоловіки та жінки? Чи більше жінок?

Оповідачка: Та я знаю… Більшість жінок було. То на фронті ж були, 45й рік. То поляки забили, було по шість дітей, то не те що двоє. Колись по п’ять-шість дітей люди відгодовували.  І жінка справлялася з сиротами-дітьми. Важко, важко було. Так виживали. Старші нянчили молодших дітей. Один другого нянчили, так помагали й так виховувались.

01:56 Бандити польські нападали на село.

04:12 Землю надала сільрада в якості допомоги.

04:56 Тато з дерева робив ложки.

05:34 В старій хаті є господарі.

06:45 Пилорама.

09:20 Горіхи саджали.

10:17 Старі хати розвалилися.

12:25 Хором співають.

13:38 Приносили образи до церкви.

15:35 Традиційне весілля.

16:33-17:56 Інтерв’юерка: Скажіть будь-ласка, а ви пам’ятаєте німців?

Оповідачка: Трошки пам’ятаю, як вони відступали, бо в нашому селі трошки вони були.  В нашій стодолі вони ночували. Дуже добрі були, гостепреімні, нас приймали. Перестрілки були, в нас пару ночей ночували. Дуже гостепреімні. Один знав німецьку мову, то по німецьки з ними розмовляв, добрі були. Ми вже приїхали після війни, коли німці відступали. У нас, там, де ми жили, ще був медпункт. У нас було дві сім’ї, три сім’ї, одна сім’я нас прийняла, і там був медпункт. Вівці, корів пасли, той офіцер, масло було. Такі дівчата, жіночки, бідні плакали після фронту, а там каліки і всьо. Всі гостепреімні, не було ворожнечі, дуже тепло, привітно було.

18:52 Бабця була біженкою під Смоленськом.

20:10 Бандери в лісі.

21:10 Страх Сибіру.

23:53 Сім’ї з лісу.

25:47 За півгодини щоб в селі не було.

27:07 Створили пам’ятник переселенцям.

32:00 Національні куточки на цвинтарі.

33:21 хв.

Відео № 3

Оповідачка показує світлини онуків.

00:58 хв.

Відео № 4

Вирішують організаційні питання запису інтерв’ю з оповідачкою.

00:32 хв.

Відео № 5

Підготовка до чаю. Оповідачка заповнює договір про використання її спогадів.

01:59 хв.

Відео № 6

Оповідачка підписує договір про використання її спогадів у навчальних цілях

01.35 хв.

Відео № 7

П’ють чай з печивом та посміхаються.

00:14 хв.

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії