Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Марія Садова (1940 р.н.), м. Буськ

Відео № 1

00:29 Пам’ятаю тільки річку в селі.

00:42 Переселили в Тернопільську область в українську хату.

01:14 Тут не було колгоспів як на Сході.

01:29 Одні в Америці, а другі в Канаді.

02:20 Дали двадцять кілограмів вівся допомоги.

02:30 Голодний 47й рік.

02:55 Батько вірив, що повернимося додому.

03:05 Батько повернувся з фронту інвалідом.

03:30 Польські повстанці.

04:25 Я 40го року, а в 46му переселили.

05:00 Все на одній мові.

Фрагмент 1: 05:36-06:35 Інтерв’юерка: Може ви щось пам’ятаєте про переселення? Як вас виселяли, як вас вивозили? Якісь дитячі спогаді може лишилися?

Оповідачка: Вивозили в товарних поїздах, а хата згоріла в війну, попав снаряд на хату і хата згоріла в війну. Переховувались по підвалам, той підвал досі є. Хати немає, там побудовані нові вже будинки. Підвал той зберігся, камінь той підвал. Насильно вивозили, навіть коня не мали, не знаю в чому дядько вивозив. Корову запрягали, їхали в товарних вагонах разом з худобою переселяли. Тернопільщина… де то нас кинули? Забула де нас кинули, де розселяли, а так не пам’ятаю.

06:55 В селі були мішані люди.

07:47 Люди переховувались від переселення.

08:27 Не хотіли їхати.

08:42 В 45му добровільно переселялись.

09:06 Хто стільки міг, стільки брав.

09:20 Хто не хотів їхати, мусив би прийняти польське підданство і на німецьку територію.

10:20 Дали стареньку хату.

11:00 Брат народився в 50му, а сестра в 47му.

11:58 Деякі поляки залишали речі.

13:05 Лушпайки сушили.

13:23 Одні чоботи на двох.

13:50 Брат загинув 5 років тому.

14:55 Мама народилася у Польщі, її батько був в Америці.

16:35 Зараз нікого не знаю.

16:57 Мама ніде не працювала.

17:40 Постійно були нарікання за хату.

16:13 Пізніше побудували хату у Красному.

19:20 Тато робив в Колгоспі у Красному.

19:48 Нікого не знаю з приїжджих.

20:30 До переселенців ставилися нормально.

21:00 Називали «лемками».

22:23 Зять – голова сільради.

23:05 Святкували ми свята такі самі, як й інші.

24:35 Думали, що вернемося додому.

25:30 Зашифровані листи.

27:19 Ходила в школу.

27:58 Вчителі старалися для дітей.

29:50 Писали пером і ручкою.

30:22 Мама була неграмотна.

30:35 Батько кінчив юридичний інститут.

31:45 Обікрали.

Фрагмент 2: 32:33-33:08 Інтерв’юерка: Ось ви згадали, що не хотів йти в партію. А взагалі ставлення до радянської влади?

Оповідачка: Люди боялися радянської влади. Коли ми приїхали, були ті «стрибки», не було такої поліції, а була така воєнізована. Вони охороняли поле, коли ми ходили колоски збирати. Тоді не дозволяли, спалювали, а ми хоч для курки збирали, на жорнах мололи, колоски сушили, пекли хліб, вареники були.

33:21 Тато був в радгоспі.

33:54 Всі були однакові та бідні.

36:03 Закінчила кооперативний технікум.

36:29 Працювала в кафе у Красному.

36:50 В 18 років вийшла заміж.

37:10 Чоловік був бандерою, повернувся з заключення.

37:50 Було трудно.

38:07 Дали квартиру в Буську.

39:02 Прожили 40 років.

Фрагмент 3: 39:17-41:35 Інтерв’юерка: Те що ваш чоловік був суджений з-за ОУН-УПА, як-то сприймалось батьками в той час?

Оповідачка: Так не розголошувалось. Я його не питала і він ніколи сам особисто не розказував. Під кінець вже сусідка приходила, вже за України, то вони спілкувались на ту тему. А колись на ту тему мови не було.

Інтерв’юерка: І він ніколи вам не розказував…

Оповідачка: Був в тюрмі кравцем, шив. Лучше б йому було на вільному поселенні.

Інтерв’юерка: А де він був і скільки часу він там був?

Оповідачка:  В Воркуті був. 25 років і сестра його мала 25 років, але сім років він відсидів. Сталін помер і вже тоді…

Інтерв’юерка: В якому році він був репресований?

Оповідачка: Десь 47-48 певно.

Інтерв’юерка: Він з родиною приїхав сюди назад?

Оповідачка: Батьків не було. Тільки він і сестра, брат один остався.

Інтерв’юерка: А сестра з ним приїхала?

Оповідачка: Ні, їм не можна було вертатись. Вона оселилась в Кривому Розі.

Інтерв’юерка: А вашому чоловіку як вдалося сюди приїхати?

Оповідачка: Видно дали документи. Малолітнім його посадили та признали як малолітнього, він тоді не мав 18 років, сестра була старша.

Інтерв’юерка: А чому його засудили, що він таке робив? Ніколи не розказував?

Оповідачка: Може їсти носив комусь та й засудили. Сестра, як я поняла, була зв’язковою, то вона тепер розказувала, 72 роки мала, вона потерпіла.

41:50 Брат ходив до кравця.

42:30 Ми не згадуємо теми переселення.

43:14 Зять працює на залізниці.

44:27 Особливих традицій не передаємо.

46:24 Найми.

47:47 Мама вагітною жебракувала, просила.

Відео № 2

00:05 Живемо порівняно непогано.

00:30 Мені хватає пенсії.

02:39 Бойки.

04:00 Пісень не запам’ятала.

05:10 Автобіографія.

05:42 В очі зять сказав, що я лемка.

06:25 Поїхати б подивитись, де я народилась.

06:50 Поїхала, подивилась. Можна вмирати.

08:15 Невелике село, природа гарна.

08:58 Неродючий ґрунт.

09:13 Брат дав виклик і по виклику поїхали в гості.

Фрагмент 4: 11:09-11:51 Коли приїхали в Буськ, то тут не відчувалось хто поляк, всі вродє однакові були. А вже при Україні відкрили костел, то дивлюсь - поляки йдуть і вже по своєму розмовляють, і відчутно було, що є і поляки в Буську. Я думала, що вона там українка, місцева, місцева, а вони йдуть вулицею і розмовляють по-польські. Раніше то не можна було, видно що раніше так не спілкувались, не так дозволено було, а тепер вільно себе люди почувають. Якою мовою говорять, такою йдуть і розмовляють.

12:35 Костел є у нас.

Фрагмент 5: 13:43-14:21 Інтерв’юерка: А після війни були церкви? Після війни, переселення, в селі вашому була церква? Якісь релігійні звичаї?

Оповідачка: Не було церкви. Була, але її зруйнували і віддали її під комору – зерно тримали. Брат як помер, то ще ховали в тій церкві, то було в 49му році. Брата ховали в тій церкві, а потім там була клодова колгоспна, але тепер там відбудована церква гарна.

15:05 Священник завжди святив по хатах.

16:13 Всі були хрещені.

17:50 Село Тополеве – багато євреїв.

18:21 Золото закапували.

19:40 Тут німців не було, не переселяли.

20:44 Договір. Розповідь про майбутній фільм.

22:43 Сталін підписав договір і обмінялись територіями.

24:00 Особливості договору.

32:20 Об’єднання переселенців.

35:38 хв.

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії