Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Марія Каділяк (1931 р.н.), смт. Красне Буського району Львівської області

Відео № 1

Підготовка до інтерв’ю.

00:06  Я 31 року.

00:49 Лемківські зустрічі.

01:17 Оповідачка вийшла з кімнати.

01:22 хв.

Відео № 2

00:07 Оповідачка повернулася у вишиванці.

Фрагмент 1: 01:30-03:58 Жили на Лемківщині, село Прилуки. Там було нам добре, був свіжий воздух, файно було жити, здорові були, але по якісь причині, ви може знаєте, нас виселили. Нас переселяли, ми не знали де нас везуть, погрузили нас у товарний вагон та розгрузили у Зборові. Ми з Борею два тижні сиділи на станції, поки притулок не знайшли. Ми там побули, знайшли комнату таку, нам дали хату, нас в тій хаті четверо було. Сестра вийшла замуж, батьки повмирали. Було тяжко, були самі як діти-сироти, але Бог допомагав нам. Я вийшла заміж, потім сюди приїхали в Красне, будували завод, Я до Красного на завод і приїхала з чоловіком, так ми тут стали жити. Я вам ще розкажу про лемківську біж.

Оповідачка читає вірша:

Як нас з Лемківщини виганяли,

В далеку сторону, жорстокий наказ об’явили,

Що більше ніколи не повернусь,

Кругом обступили солдати,

В руках тримали автомати,

А я сама стояла і Хрест до серця пригортала,

Не дали нам нічого взяти,

Ні коней, ні коров,

Лише просила, щоб дозволили,

Взяти Хрест Святий і Часослов.

Серед ночі виганяли,

Ми нічьо не взяли,

Як приїхали сюда –

«Дідами» назвали,

Ми терпіли і мовчали,

Нічьо не казали,

Бо і тут не було правди,

Далі всі бояли.

Як з села вивозили,

Село запалили,

Щоб повстанці українські –

Туда не ходили.

Заплакали хлопці в лісі,

Як село горіло,

Що не прийдуть серед ночі –

Вечеряти сміло.

Не сумуйте, славні хлопці,

Ми не вчинили злого,

Бо нас везуть з України за Боже слово.

Ви ж моліться хлопці в лісі,

Так завжди не буде,

Наша славна Україна –

Самостійна буде!

Буде.

04:01 До оповідачки завітала сваха.

05:23 Дитинство було тяжке. Батьки повмирали ще в Польщі.

05:32 Бог добрий, нам допоміг.

05:48 Коли були партизани – було тяжко жити.

05:58 Прикоринилися вже.

06:36 «Дідами» назвали.

06:41 Оповідачка ще раз переказує минулий вірш.

Фрагмент 2: 08:11-09:13 Пісня

(співає)

Фрагмент 3: 09:17-11:00 Яке там було повітря чисте, яке було здоров’я, ой тепер не то. Там не треба було лікарів, там не було не раків, ніяких хворів. Жінка родила дитина в запастку, зав’язала і пішла далі робити. Ніхто на підтримку не ходив, ніхто в лікарню. Моя свекруха дев’ятерих  вродила і в лікарні не була.  Я б вам ще сказала, але на відео не хочу казати… (посміхається)

09:45 Інтерв’юерка: Розкажіть, ми жінки всі. Нам це дуже важливо.

Оповідачка: То смішно дуже (посміхається).  Моя свекруха, вона вже померла, дев’ятеро дітей мала і до лікаря ніколи ніде не йшла. То було щось незнане, то були люди здорові, дівки були як калина всі здорові! Приїхали з району і кажуть: «Бабцю вас треба перевірити» - Чого мене провіряти? - Бо тепер жінки слабують на рака і маємо перевірити молодих. Молоді йшли на медпункт, а до старої треба було додому. Вона каже нє… Не знаю, що казати (посміхається) То таке смішне, не буду казати.

10:45 Інтерв’юерка: Розкажіть, потім витремо, якщо щось не так.

Оповідачка: Щоб ви витерли!  Бо не витрете … (сміється) Вона не показалася, щоб її перевірили. «Там ще ніхто не був і ви не будете» (сміється)

11:17 Води напився, повітрям надихався і люди щаслива себе чула.

Фрагмент 4: 12:00-13:23 Лемківська пісня

(співає)

13:39 Візанка та Карпилі.

Фрагмент 5: 14:29-15:33 Одразу село порозбирали, хати були дерев’яні. Нас всіх підряд як під метьолку. Вивезли і приїхали так, як я вам кажу. Село не запалили, наше село дерев’яне, не палили. Дерев’яні були з дерева стіни і таке.

15:00 Інтерв’юерка: Когда приехали, чем занимались тут?

Оповідачка: В колгоспі були, потім відкрили цукровий завод. Поженилися з чоловіком, жити було ніде, поїхав шукати роботу до Львова. Походив, не знайшов роботу, розказали, що в Красному цукровий завод відкрили, що будують. Приїхали сюда на завод – копали  фундамент.

15:38 Жили у Зборівському районі, село Білоголове.

15:52 Переселенці робили на заводі.

16:36 Коли приїхала на завод, то на місті хат було озеро.

17:21 Поставили хату.

18:22 Діти вже мають своїх чоловіків та жінок.

Фрагмент 6: 18:28-19:19 Інтерв’юерка: Вы когда уезжали, что вы взяли с собой?

Оповідачка: А нічого. Нічого не взяли. Два тижні ми ходили, куска хліба просили у людей. Нас називали «циганами», аби хліба дали. Як звав так звав, але хліба дав.

18:50 Інтерв’юер: Війну пам’ятаєте?

Оповідачка: Та я пам’ятаю, як німецька війна була. Німці ще в нас склад мали. Наша хата була така велика в Польщі, бо мій тато був лісним. Вони склад мали, у нас була дуже велика стодола, були коні. Вони нас дуже шанували ті німці, любили. Варили, їсти нам давали, ну, знаєте, сироти – тата та мами нема.

20:31 Я ціле життя щаслива.

21:16 Всьо Бог дає людині.

21:40 Великий завод.

22:33 Настала Україна та завод розвалили.

23:17 Завод побудували в 52му році, а в 54му випустили перший цукор.

24:18 Наші хлопці за тутешніми ганяли.

24:30 Не було часу любувати.

25:39 Порізала палець на заводі.

26:13 Священик мене возить.

26:40 Була на Майдані.

27:54 Молилася на вервиці.

29:38 Під Верховною Радою.

30:30 Питали історію.

32:18 На пенсію пішла.

33:09 Пінчук.

34:30 В вечірню школу не пішла.

34:56 Ви не знаєте ніякого горя.

35:08 Легко не є, але й не тяжко. Хліб є.

Фрагмент 7: 35:56-36:46 Інтерв’юерка: А ви їздили на свою Батьківщину?

Оповідачка: Нє. А чого я туди поїду? Там села нема, заросло всьо лісом, але колійка ще є до нашого села, бо там ліс возять з нашого села. Там дуже великі ліси. Там такі ліси, що ви би не вийшли з них ніколи, всякі гриби, всяке всьо. Село наше невелике було, хати порозбирали, ну що я там на план подивлюся? Може й не найшла би, заросло деревом, навіть цвинтаря не знати, де батьки. Могла б поїхати, легко виробити паспорт за те, що батьків маю. Помолюся за батьків тут, і нехай Бог прийме мою молитву.

37:00 Автобус до Буська.

38:05 Вишивали рушники.

38:36 Хрущі.

39:10 Танцювали всі.

Фрагмент 8: 39:19-40:45 Партизанська пісня

(співає)

Фрагмент 9: 41:40-44:51 Те, що дома співали

(співає)

44:51 хв.

Відео № 3

00:13 Приїхали родичі.

02:23 хв.

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії