Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Ярослава Фтомович (1946 р.н.), м. Буськ

0:11 Тато инвалид війни. Мама домохозяйка.

Фрагмент 1: 0:28-01:25 Мамін брат був в УПА. Його викинули живого з бункера і над нашої сім’єю знущались. Бабцю, мамину маму і його маму засудили – вивезли в Сибір, де вона у 48му померла. Потім нас хотіли вивести в Сибір, не зважаючи що папа каліка, прийшов  з війни. Приходили КГБісти під вікно і кричали до тата: «Открой!» Папа каже: «Будет утро я тобі открою»  Я мала п’ять років, вони так кричали, то не один кричав, мені було дуже страшно, що я донині пам’ятаю, як то крики були. Потім у дорослому віці питаю хто то був? Тато каже, що КГБісти були, два рази, бо відкрив би нас в Сибір вивезли.

01:40 Тато знищив інвалідські документи.

Фрагмент 2: 01:50-04:15 Маму засудили. Мама вже чотири місяці вагітна була, її засудили. Маму знущали в тюрмі, той карцер в тюрмі дуже знущалися. За останній місяць чи два  вже в пересильний пункт дали і мама ще вродила. Мама сиділа в тюрмі де брат її сидів в тюрмі на Лонцького у Львові – політична тюрма. Як настала Україна, тато каже – Іди  на Лонцького, там мама сиділа в тюрмі і маму виводили на прогулку. Він з вікна їй кричав: «Ольга, Ольга!» як мама освободили, бо писали жалоби сусіди, тато десь писав. Моя бабця по татової лінії навіть дістала розрив серця – померла, та в Сибіру померла, а та тут. Я поїхала на Лонцького, сходила туда, куда казав тато і фактично я маю листок, що він (брат) помер у 54му році. Він дійсно кричав до мами: «Ольга, Ольга»  у 52му мама сиділа тоді. Мама в тюрмі, тато в лікарні, тато інвалід був. Ми з братом, йому шістнадцять років, а мені шість. Нам люди казали, що нас повезуть в Сибір. Брат ховався, а я дитина шість років знала що за Сибір? Не розуміла. Ходила як бомж. Тато приходив з лікарні, а у нас всьопозабирили. Приїхали дві фіри, тато ще в лікарні був, без нікого без нічого, ніякого документа. Корову прив’язали, свиню і теля на фіру, курей в ящики позабирали. Все позабирали. Тато казав, що покрали. Потім коли мама прийшла була чорна біда. Бабця теля для тата і казала, що як мама вийде з тюрми то будете мати теля, бо вже нічого не було.

04:38 Мама вродила сестру.

04:48 Тато та мама не мали пенсії.

05:00 «Тебе судили задурно, але ти мовчи»

05:54 Татові не давали «Інваліда війни».

06:24 У 70-річному віці батько отримав пенсію як інвалід.

06:48 Маму били більшовики.

07:00 Тягар життя на моїх руках.

07:55 Як то я ще вижила?

08:18 Хата була конфіскована.

08:30 Була у прийомній президента.

09:10 Один з маминих братів був польським солдатом.

09:55 Цього брата засудили до Мурманська.

Фрагмент 3: 10:10-12:51 Бабця терпіла, мама терпіла, тато терпів, ми терпіли. Не до кого звернутися! Я їздила до Києва, думала що там почують. Тато не в бандеровцах був, тато фронт пройшов, що він мав спільно з маминим братом? Коли вони мали свою сім’ю! Мама ще дівчинку мала, коли тато був на війні та дівчинка заслабла  і та дівчинка померла, бо заслабла на ангіну і моментально з’їла та ангіна та вона померла. Нема правди! Ті мають пільги, а ми нічого не маємо. Був такий момент, що я думала що десь вмру, а тато і мама не мають пам’ятника. Я трошки гроші наскладали з пенсії, до Львова поїхала в обласну раду і предоставила, що тато був інвалід І групи і кажу поможіть мені з пам’ятником, не казала що буду вмирати, що думки були. І що вони!? На пам’ятник грошей нема.  Я просто для того, щоб весь світ знав, як у нас в Україні відносяться до фронтовиків. Вчепляться в що не будь аби людину знищити. Як оставити людину без пенсії?  Знаєте яке життя, яке б не було? Маму засудити… та я ходила як бомж, чотири місяці я не милася, воші як коні ходили по мені, тільки свербіло. Спала як бомж, як казав Вербень: «Тебе за дурно посадили, але ти мовчи»  У школі була, був такий момент… Я знала математику, вчителька математики… Не дивились, що батько фронт перейшов, що навіть той брат був в УПА, що то має до того всього? Вони всьо на «бандеру»  - то «бандера» Вчителька математики каже два способу задач, пам’ятаю їх нині. Я взяла піднесла руку, ну дитина все дитина, що я знаю перша як вирахувати. Що вони зробили? – «О, бандеровська кров тече» Я тобі бігом, взяла ту торбу і домой і сказала, що до школи більше ходити не буду.

13:35 Мама мала сестер в Польщі.

13:53 Листи під цензурою.

14:28 600 грн. за майно. Я не взяла та не беру.

15:15 «Чорний ворон» мама взяв і мене.

15:50 Все с хати забрали.

16:09 Мені зараз 66 років. Народилась тут.

16:29 Ми з Буська, місцеві.

Фрагмент 4: 16:40-17:52 Інтерв’юер: Як взагалі ставилися до переселенців у Буську?

Оповідачка: Я не скажу, що кепсько. Я росла, діти були переселенці, я в 46му вродилась, не пам’ятаю як їх переселяли, а як я могла пам’ятати? Останні здається в 46му приїхали. У нас люди нічьо…Я навіть не розуміла, що таке переселенці аж потім виросла, дізналась що вони з Польщі. Ми всі було однакові, помогали хто чим міг. В нас навіть переселенці приїхали лемки такі, корів привозили, перші переселенці коли приїхали, то вони багато чого брали з собою, кіру брали, коні. У нас тримала корову, там свині тримали. І між дітьми не було… Як мама прийшла з тюрми так самі помогали люди – щось давали, нічого не було, чим хто міг. Розкоші ніхто не мав, але було таке.

18:03 Маленька дівчинка померла, коли ще тато в тюрмі був.

18:51 В тюрмі дитина родилась. Не добре клеймо.

19:55 Мама дістала хворобу на нерви, прикута на ліжко була.

20:09 Мати прожила 76 років, а тато 88 років.

20:50 Тато на фронті з пораненим, ніс його на плечах.

21:57 Німецький солдат: «Хозяйка, хіба ми хочемо воювати? То пани воюють, а ми хочемо жити, я мав дівчину,  мав женитися» Його потім забило.

22:38 Прості люди люблять, а пани чублять.

23:15 Галя 38го року, може багато розказати.

23:40 Я так не знаю про переселенців, я дитиною була.

24:20 Люди вивезені в Сибір допомагали один одному.

25:40 Єврей дав булку.

26:06 Батько був не тільки поранений але й контужений, його війська зайшли в Берлін перші.

26:40 Люди повинні всі любитися.

27:03 «Дядько, дайте пару копійок»

27:52 Батько сам не мав грошей, але давав іншим.

28:13 У нас ніхто дискримінації між людьми не робить.

28:33 Батьки мали четверо дітей.

28:39 Я маю одного сина. Розвелась з чоловіком.

Фрагмент 5: 28:54-32:41 Інтерв’юер: Розкажіть про своє особисте життя, про кохання?

Оповідачка: Людина яка тяжко робить, в неї не має кохання. Мусила на стройці робити, мусила при заводі роботи, де можна було щось заробити, розумієте. Тато не мав пенсії, мама не мала пенсії і тато 80-річний, а треба було жити, брат в 32 помер, в лікарні тримали. Де можна було заробити, інакше виходу не було.

29:24-32:41 Інтерв’юер: Скажіть, що ви знаєте про євреїв тут? Люди нам сказали, що тут було много євреїв.

Оповідачка: Так.  Євреї такі самі люди як ми. Мій тато такий був…його всі любили. Він одного разу мені розказує, що єврей тут не живе, а ось сім’ю – всіх вибили. Чоловік як там сховався не знаю, а жінку, дітей і батьків його на гетто, а він сам остався і ще пару євреїв повтікали. До нас приходили, тато їм їсти давав, у нас записано, тато шукав його. Ще бабця жила, одного разу корову вивели на двор, привізали, а як буде здихати – зарізати. Тато лежить і бачить стадо людей йде, вночі десь о півночі. Там єврейчик, що сам лишився, його сім’ю…Якісь бідони були. Тато їм поналивав молока, бабця спекла хліб і тато буханок лишив, дві чи  три буханки віддав євреям. Вони мали дату, було назначено і він приходив дати йому, а вони всі не приходили, десь ще ховалася решта, а тато давав їсти раз на два чи на три. Бабця дізналась, вона була проти, мала страхи, бо били і єврея й того, що давав їсти.  Як німці пішли, знов брали до армії, а тато в 44му пішов на фронт. Єврей прийшов до тата, давайте зголосимось, що йдемо на війну, мені самому не можна, він зголосився, їх на фронт везли разом, а потім порозкидали.  Той прийшов з війни здоровим, приїхав до нас, а мама каже, що він в Німеччині поранений, а потім перевезли до Львова. Він каже, що їде за граніцу чи в Канаду чи в Америку не знаю.

34:05 Тато всіх людей любив.

34:27 Ми під одним Богом.

34:43 Ніхто не знав, що допомагали євреям.

36:37 Розстрілювали біля стіни.

37:04 Ви врятуєте, а вас продадуть.

38:09 Тут жили мішані родини.

39:10 «Конкретних» поляків не знаю.

39:45 Доповідачка дістає та показує документи щодо батька.

40:39 Тяжка доля.

41:18 Як наша влада відповідь мені дає.

43:40 Й на фронті симулянти були.

43:55 Хата перейшла на тата.

45:14 хв.

Відео № 2

00:35 Батько був 1909 року.

01:08 Нашипісьма переслідувались цензурою.

01:58 Дороша річ шукати.

02:25 Ми українці по роду. Тато східняк.

04:40 Біда була страшна. Ліпше вже не знати.

04:51 Не було не хліба не грошей.

05:51 Тримаю онуків.

06:30 Тато з багатодітної родини.

07:49 Я так плакала, що мене не взяли на похорон матері.

08:32 хв.

Відео № 3

Вільна розмова про тернопільський акцент.

00:29 хв.

Відео № 4

Як корова народжує телят. Свячене Зілля.

00:55 хв.

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії