Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Ярослава Фтомович (1946 р.н.), м. Буськ

0:11 Тато инвалид війни. Мама домохозяйка.

Фрагмент 1: 0:28-01:25 Мамін брат був в УПА. Його викинули живого з бункера і над нашої сім’єю знущались. Бабцю, мамину маму і його маму засудили – вивезли в Сибір, де вона у 48му померла. Потім нас хотіли вивести в Сибір, не зважаючи що папа каліка, прийшов  з війни. Приходили КГБісти під вікно і кричали до тата: «Открой!» Папа каже: «Будет утро я тобі открою»  Я мала п’ять років, вони так кричали, то не один кричав, мені було дуже страшно, що я донині пам’ятаю, як то крики були. Потім у дорослому віці питаю хто то був? Тато каже, що КГБісти були, два рази, бо відкрив би нас в Сибір вивезли.

01:40 Тато знищив інвалідські документи.

Фрагмент 2: 01:50-04:15 Маму засудили. Мама вже чотири місяці вагітна була, її засудили. Маму знущали в тюрмі, той карцер в тюрмі дуже знущалися. За останній місяць чи два  вже в пересильний пункт дали і мама ще вродила. Мама сиділа в тюрмі де брат її сидів в тюрмі на Лонцького у Львові – політична тюрма. Як настала Україна, тато каже – Іди  на Лонцького, там мама сиділа в тюрмі і маму виводили на прогулку. Він з вікна їй кричав: «Ольга, Ольга!» як мама освободили, бо писали жалоби сусіди, тато десь писав. Моя бабця по татової лінії навіть дістала розрив серця – померла, та в Сибіру померла, а та тут. Я поїхала на Лонцького, сходила туда, куда казав тато і фактично я маю листок, що він (брат) помер у 54му році. Він дійсно кричав до мами: «Ольга, Ольга»  у 52му мама сиділа тоді. Мама в тюрмі, тато в лікарні, тато інвалід був. Ми з братом, йому шістнадцять років, а мені шість. Нам люди казали, що нас повезуть в Сибір. Брат ховався, а я дитина шість років знала що за Сибір? Не розуміла. Ходила як бомж. Тато приходив з лікарні, а у нас всьопозабирили. Приїхали дві фіри, тато ще в лікарні був, без нікого без нічого, ніякого документа. Корову прив’язали, свиню і теля на фіру, курей в ящики позабирали. Все позабирали. Тато казав, що покрали. Потім коли мама прийшла була чорна біда. Бабця теля для тата і казала, що як мама вийде з тюрми то будете мати теля, бо вже нічого не було.

04:38 Мама вродила сестру.

04:48 Тато та мама не мали пенсії.

05:00 «Тебе судили задурно, але ти мовчи»

05:54 Татові не давали «Інваліда війни».

06:24 У 70-річному віці батько отримав пенсію як інвалід.

06:48 Маму били більшовики.

07:00 Тягар життя на моїх руках.

07:55 Як то я ще вижила?

08:18 Хата була конфіскована.

08:30 Була у прийомній президента.

09:10 Один з маминих братів був польським солдатом.

09:55 Цього брата засудили до Мурманська.

Фрагмент 3: 10:10-12:51 Бабця терпіла, мама терпіла, тато терпів, ми терпіли. Не до кого звернутися! Я їздила до Києва, думала що там почують. Тато не в бандеровцах був, тато фронт пройшов, що він мав спільно з маминим братом? Коли вони мали свою сім’ю! Мама ще дівчинку мала, коли тато був на війні та дівчинка заслабла  і та дівчинка померла, бо заслабла на ангіну і моментально з’їла та ангіна та вона померла. Нема правди! Ті мають пільги, а ми нічого не маємо. Був такий момент, що я думала що десь вмру, а тато і мама не мають пам’ятника. Я трошки гроші наскладали з пенсії, до Львова поїхала в обласну раду і предоставила, що тато був інвалід І групи і кажу поможіть мені з пам’ятником, не казала що буду вмирати, що думки були. І що вони!? На пам’ятник грошей нема.  Я просто для того, щоб весь світ знав, як у нас в Україні відносяться до фронтовиків. Вчепляться в що не будь аби людину знищити. Як оставити людину без пенсії?  Знаєте яке життя, яке б не було? Маму засудити… та я ходила як бомж, чотири місяці я не милася, воші як коні ходили по мені, тільки свербіло. Спала як бомж, як казав Вербень: «Тебе за дурно посадили, але ти мовчи»  У школі була, був такий момент… Я знала математику, вчителька математики… Не дивились, що батько фронт перейшов, що навіть той брат був в УПА, що то має до того всього? Вони всьо на «бандеру»  - то «бандера» Вчителька математики каже два способу задач, пам’ятаю їх нині. Я взяла піднесла руку, ну дитина все дитина, що я знаю перша як вирахувати. Що вони зробили? – «О, бандеровська кров тече» Я тобі бігом, взяла ту торбу і домой і сказала, що до школи більше ходити не буду.

13:35 Мама мала сестер в Польщі.

13:53 Листи під цензурою.

14:28 600 грн. за майно. Я не взяла та не беру.

15:15 «Чорний ворон» мама взяв і мене.

15:50 Все с хати забрали.

16:09 Мені зараз 66 років. Народилась тут.

16:29 Ми з Буська, місцеві.

Фрагмент 4: 16:40-17:52 Інтерв’юер: Як взагалі ставилися до переселенців у Буську?

Оповідачка: Я не скажу, що кепсько. Я росла, діти були переселенці, я в 46му вродилась, не пам’ятаю як їх переселяли, а як я могла пам’ятати? Останні здається в 46му приїхали. У нас люди нічьо…Я навіть не розуміла, що таке переселенці аж потім виросла, дізналась що вони з Польщі. Ми всі було однакові, помогали хто чим міг. В нас навіть переселенці приїхали лемки такі, корів привозили, перші переселенці коли приїхали, то вони багато чого брали з собою, кіру брали, коні. У нас тримала корову, там свині тримали. І між дітьми не було… Як мама прийшла з тюрми так самі помогали люди – щось давали, нічого не було, чим хто міг. Розкоші ніхто не мав, але було таке.

18:03 Маленька дівчинка померла, коли ще тато в тюрмі був.

18:51 В тюрмі дитина родилась. Не добре клеймо.

19:55 Мама дістала хворобу на нерви, прикута на ліжко була.

20:09 Мати прожила 76 років, а тато 88 років.

20:50 Тато на фронті з пораненим, ніс його на плечах.

21:57 Німецький солдат: «Хозяйка, хіба ми хочемо воювати? То пани воюють, а ми хочемо жити, я мав дівчину,  мав женитися» Його потім забило.

22:38 Прості люди люблять, а пани чублять.

23:15 Галя 38го року, може багато розказати.

23:40 Я так не знаю про переселенців, я дитиною була.

24:20 Люди вивезені в Сибір допомагали один одному.

25:40 Єврей дав булку.

26:06 Батько був не тільки поранений але й контужений, його війська зайшли в Берлін перші.

26:40 Люди повинні всі любитися.

27:03 «Дядько, дайте пару копійок»

27:52 Батько сам не мав грошей, але давав іншим.

28:13 У нас ніхто дискримінації між людьми не робить.

28:33 Батьки мали четверо дітей.

28:39 Я маю одного сина. Розвелась з чоловіком.

Фрагмент 5: 28:54-32:41 Інтерв’юер: Розкажіть про своє особисте життя, про кохання?

Оповідачка: Людина яка тяжко робить, в неї не має кохання. Мусила на стройці робити, мусила при заводі роботи, де можна було щось заробити, розумієте. Тато не мав пенсії, мама не мала пенсії і тато 80-річний, а треба було жити, брат в 32 помер, в лікарні тримали. Де можна було заробити, інакше виходу не було.

29:24-32:41 Інтерв’юер: Скажіть, що ви знаєте про євреїв тут? Люди нам сказали, що тут було много євреїв.

Оповідачка: Так.  Євреї такі самі люди як ми. Мій тато такий був…його всі любили. Він одного разу мені розказує, що єврей тут не живе, а ось сім’ю – всіх вибили. Чоловік як там сховався не знаю, а жінку, дітей і батьків його на гетто, а він сам остався і ще пару євреїв повтікали. До нас приходили, тато їм їсти давав, у нас записано, тато шукав його. Ще бабця жила, одного разу корову вивели на двор, привізали, а як буде здихати – зарізати. Тато лежить і бачить стадо людей йде, вночі десь о півночі. Там єврейчик, що сам лишився, його сім’ю…Якісь бідони були. Тато їм поналивав молока, бабця спекла хліб і тато буханок лишив, дві чи  три буханки віддав євреям. Вони мали дату, було назначено і він приходив дати йому, а вони всі не приходили, десь ще ховалася решта, а тато давав їсти раз на два чи на три. Бабця дізналась, вона була проти, мала страхи, бо били і єврея й того, що давав їсти.  Як німці пішли, знов брали до армії, а тато в 44му пішов на фронт. Єврей прийшов до тата, давайте зголосимось, що йдемо на війну, мені самому не можна, він зголосився, їх на фронт везли разом, а потім порозкидали.  Той прийшов з війни здоровим, приїхав до нас, а мама каже, що він в Німеччині поранений, а потім перевезли до Львова. Він каже, що їде за граніцу чи в Канаду чи в Америку не знаю.

34:05 Тато всіх людей любив.

34:27 Ми під одним Богом.

34:43 Ніхто не знав, що допомагали євреям.

36:37 Розстрілювали біля стіни.

37:04 Ви врятуєте, а вас продадуть.

38:09 Тут жили мішані родини.

39:10 «Конкретних» поляків не знаю.

39:45 Доповідачка дістає та показує документи щодо батька.

40:39 Тяжка доля.

41:18 Як наша влада відповідь мені дає.

43:40 Й на фронті симулянти були.

43:55 Хата перейшла на тата.

45:14 хв.

Відео № 2

00:35 Батько був 1909 року.

01:08 Нашипісьма переслідувались цензурою.

01:58 Дороша річ шукати.

02:25 Ми українці по роду. Тато східняк.

04:40 Біда була страшна. Ліпше вже не знати.

04:51 Не було не хліба не грошей.

05:51 Тримаю онуків.

06:30 Тато з багатодітної родини.

07:49 Я так плакала, що мене не взяли на похорон матері.

08:32 хв.

Відео № 3

Вільна розмова про тернопільський акцент.

00:29 хв.

Відео № 4

Як корова народжує телят. Свячене Зілля.

00:55 хв.

  Останні матеріали:

Архів усних історій Чорнобильської історичної майстерні (м. Харків)
Центр усної історії при лабораторії соціологічних досліджень Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького
Усноісторичні проекти науково-дослідної лабораторії «Історичне краєзнавство Уманщини» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
Навчальна лабораторія «Центр усної історії» при кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Усноісторичні проекти Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії