Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Стефанія Давидовська (1941 р.н.), м. Буськ

Відео № 1

00:30  Вітання та розповідь про проект.

00:55 Народилася у Львівській області в Перемишлянському районі.

01:10 Кінчила Київський Політехнічний. Працювала адміністратором при міській раді, начальник ЖЕКа.

01:48 Чоловік місцевий.

02:30 Переворот у 91му році. Зарплати не платили.

02:49 Була шість скликань депутатом міської, районної, обласної рад.

02:57 Маю особливі заслуги перед Україною. Маю пільги.

03:30 Народилася у 41му, у Буську з 1964го.

03:43 Батьки прості селяни. Вісім дітей.

Фрагмент 1: 04:15-06:46 Інтерв’юерка: Ви щось пам’ятаєте з часів війни та повоєнний час?

Оповідачка: Ну я народилася у 41му. То були тяжкі часи, тут виступали за вільну Україну, «бандерами» їх називали. Я мало пам’ятаю, але знаю, що рускіє як прийшли, то вже 47 рік, в 45му закінчилась війна, вони виловлювали по лісах і вбивали. З нашого села невинні люди  -  40 чоловік мужчин убили в лісі. Була провокація з району, сказали: «Всім мужчинам треба тікати в ліс, бо рускіє прийдуть в село та всіх поріжуть». Всі люди, хто що робив, хто косив, хто в хозяйству займався – всі в ліс. Мій тато дуже хитрий чоловік, сказав: «Я не буду виступати проти нікого зі зброєю, є держава, а проти держави не можна виступати, бо придушать».  Він каже, що нехай роблять, що хочуть. Взяв шнур, хліба, молока фляжку, двоє братів і пішли в ліс. В лісі дуже густа смеречина, хащі смереки, батько виліз на високу смереку і там сів від десяти метрів від брата і сказав: «Якщо маєте зброю – не стріляйте і  сидіть тихо. Якщо будете тихо сидіти, рускіє не побачать в тих хащах наверху». Він це казав і тим, а ті казали ми будем (нерозбірливо). Одним словом – сорок чоловік забили, а мій батько і три чоловіки виховалися. І вони бачили, як з ними розправлялися, як їх вбивали, як очі вибивали, як руку ламали і мертвих на другий день знайшли сорок чоловік,  і ночью хоронили в братську могилу на цвинтарі, щоб рускіє не знали, де їх похоронили.

06:49 Було багато поляків. Моя баба була полька та татова мама. А мамин тато та мама повмирали як був тиф. Мама сиротою виросла, але мама казала, що тато був єврей.

Фрагмент 2: 08:15-08:59 Рускіє спалювали хати «бандер», вони називали, що в лісі були «бандери».  І вони спалили нашу хату. Ну спалили сусідську, но було близько і наша хата згоріла. В той час в нас було п’ятеро дітей і ми ночували в якісь ямі. Ми чули, як вбивали людей, поляків вбивали, кидали в студні їх, трупів находили, папа ходив рятувати. На другій стороні села поляків вбивали, хто вбивав – не знаю, чула розговори.

09:15 Чоловік в колгоспі заробив поля. Оренда.

09:38 Добре вчилася.

09:57 Прислані з Східної України вчителі.

10:30 Вийшла заміж. Він був забезпечений. Токарем робив.

11:00 Боялася великих мужчин.

11:55 Люблю польську мову.

Фрагмент 3: 12:14-13:19 Інтерв’юерка: Як полякам жилось разом з українцями після війни? В вашій родині?

Оповідачка: Нормально! Ну баба була полька. Татова мама наказувала татові не встрявати в будь-які політичні дії, не битися з українцями, не битися з рускімі, і тато то все минав, але прийшли німці у Львівську область та тато забрали у німецьку армію, десь поселили у польських лісах. Я була в Польщі досить раз, може десять, в Вроцлаві, і все мені багато подарків передають, я їх люблю, я їх поважаю.

13:30-15:31 Тато розказував, що там вбивали в лісах євреїв, а в нас євреї жили. Жили на Гурбочку в селі, а там єврейські хати були, вони переважно торгували, завозили то сіль, то то. Можна на камеру? Мій тато, як був пацаном малим, єврейки файно пекли булочки і вони продавали ті булочки, і діти ходили, але не всі мали гроші. Яйця приносили, хто м’ясо, хто то і вони так жили. Прийшов, одну булочку взяв, дві і вже яєць нема. Напекла єврейка, грати на вікні, взяли велику палицю – забили цвяхи і булочки через грати всі повиймали, а єврейка рано встає і каже: «Пані Тереза, ну я ще не видела таких щурів. Щоб забрали булочки через грати».  Баба каже, що це нашестя було, бо щури завжди над річкою. А ті пацани на гурбочку сидять, сміються шо вони там говорять. Папа наказував, що нічого чужого не беріть.

16:35-17:19 Німці прийшли та їх всіх позабирали. Моя мама так плакала за ними, бо такі добрі люди. Гнали їх в район і загнали в канюшину, щоб не пастися. Хто не хотів – розстрілювали на місті, а потім заганяли як худобу до річки, щоб воду пили. Так моя мама, люди йшли, плакали. Так їх погнали, у нас була залізна дорога – узкокалєйка, зараз нема. Не було перспективи за радянської влади електричку пускати, їх грузили в вагони та вивезли в Польщу.

17:27 Тато сказав, що не буду нікого вбивати. Дали іншу роботу.

17:50 Рускі шпіони.

18:29 Батько добрався додому нелегально пішки.

19:13 Німці схопили та відпустили.

19:53 Німецький штаб в хаті сестри.

20:51 «Бандери» прийшли, вимагали німецький мундир. Керував бандерами мамин сусід.

22:23 Люди вирощували льон та коноплі.

23:30 Священик розкривав ями.

24:30 Молодик ходить.

25:27 Машина з камерами та баварськими номерами.

26:10 Дід в Німеччині в 33 році робив бочки на пивзаводі в Баварії.

26:34 Вчила німецьку у школі.

27:29 Німці розуміють польську.

28:19 хв.

Відео № 2

00:18 Бізнес фотографування пам’ятників.

01:22 Покосити цвинтар.

03:10 Знайшов фамілію на цвинтарі. Євреї кладуть камні.

04:48 Моя мама – вихрест.

05:10 Вона скривала свої очі при німцях.

05:40 Мама сиротою росла.

05:48 Буськ – єврейське місто.

06:40 Племінник є єврей.

07:30 Тато єврей, а мама українка.

08:30 Родина в Польщі.

09:31 Подусів – рідне село мами.

10:35 Євреї спокон віків на торгівлі.

11:10 Вроцлав.

11:38 Баба водила до костьола.

Фрагмент 4: 11:52-13:10 Поляків тут били і поляків тут били. Я не буду захищати українців, поляків мордували. Знаю, що як наша хата згоріла, ми ночувала в якісь хаті на городі, а там забивали поляків, і моя баба була в ужасі, каже що забили поляки на другій стороні лісу близько ліса, помордували їх та навіть наймичку їх замордували. Чого ж та дівчина винна? І старі не винні, не знаю, хто це робив, їх діти були в районі, а вони в селі. Чи то рускі… В Перемишлянах було. Пам’ятаю був Байовський, такий чудний, фамілію тільки пам’ятаю. Чудний, забили просто на мості, переходила людина, а Байовського ранило – втік до Польщі, а жінка та діти осталісь. Радянська влада перекрила та не можна було вернутися, і ті діти осталися тут, всі вони поляки і живуть до сих пір.

13:20 Ходжу і до костела і до православної церкви.

14:17 Треба молитися.

Фрагмент 5: 14:19-14:30 Інтерв’юерка: За радянських часів ви ходили до церкви чи до костелу?

Оповідачка: Я була член партії. Не ходила. Їздила в свої села і там ходила, там ніхто не знав який я член і до якої партії.

13:30 Нема дітей. В мене викидні були й так осталась без дітей.

15:20 Племінники доглядають.

15:30 Відучім так молився й по польські, як мама вчила, по українські. Всі молитв’яники є і читав, щоб не лежав, щоб не інсульт. Він дуже молився.

16:30 Хлопці красиві ціну собі набувають.

17:25 Брат маминої сестри робив суддею.

Фрагмент 6: 17:44-18:20 Вигнали людей, поляків, я аж плакала над ти малою дівчиною, з мамою приїжджали, йому дали польську хату – все в хаті було. Навіть картопля невикопана, тих поляків в сорочці вигнали, нелюди. Як воно бідне там пристосоване було. Переселенці одразу зайняли ті хати.

19:18 Мама чоловіка померла від запалення легенів в 41му.

20:50 Спитала у німців лікаря. Дитина померла.

21:40 Українці з Польщі зайняли хати, а ми мусили будувати.

21:55 Направлена на роботу на Целіну. Працювали два роки.

22:10 Була старшим прорабом. Головний інженер з Литви.

22:43 Повернення додому.

24:42 Німців поселяли на Волгу ще за царської Росії.

24:52 Рускіє – пияки. Вони не вміли господарювати.

25:05 В війну німці виселяли.

26:10 Літак з президентом Польщі, що впав.

26:45 Польською заспівати не можу.

28:10 хв.

Відео № 3

00:26 Вчителька спала між дітьми.

Фрагмент 7: 00:30-01:50 Місцеві «бандери» думали, що Україна це тільки Львів, Тернопіль і то то. Україна є і східна, але Росія зайняла її у 17 році, там радянська влада буда 18го року, а в нас 39го і відразу всю польську, всю інтелігенцію повбивали, були поляки лікарті та вчителя, відразу повибивали. Всіх, всіх повбивали. У львівському університеті були поляки викладачі, то всьо повбивали вищу інтелігенцію. Потом почали присилати рускіх,  скажу що у Львові страшно багато росіян є. Моя двоюрідна сестра вийшла заміж за руского, він її взяв в Росію. Мого брата дочка вийшла за руского.

03:30 Гроші сунуть на зачьотах.

03:50 Брат в Херсоні закінчив Педагогічний.

05:12-07:55 Інтерв’юерка: Та частина родини, що була польською, когось переселили до Польщі?

Оповідачка: Дуже багато, у Вроцлаві живуть. Хтось з Вроцлава нема?  Тільки в Кракові була на екскурсії.

05:38-06:00 Інтерв’юерка: Як складалися стосунки за часів радянських з тією частиною родини? Чи підтримували зв’язки, їздили один до одного в гості?

Оповідачка: Як Горбачов став, то ми вже дуже їздили і вони до нас. Кожен рік їздили, файні люди. Я їх люблю.

06:55 Переселили десь у 47 році та до 50го року.

Фрагмент 9: 07:18-07:55 То був обмін громадянами. Радянська влада сказала: Ті сюда, а ті сюди

Не хотіли їхати, вони тут землі мали, хати мали, мали всю господарку. Вуйко мого чоловіка такий був господар. Плакали люди, з місця беріть вас і викидайте, висиляйте, вже тут обжили, народилися. На переселенні було їм тяжко, поки їх прийняли, тепер може нормально.

08:07 Переселяли протягом двох років.

08:15 Зганяли солдат, міліцію, все що було. На фіру грузили, кіньми їхали, всіх забрали.

09:02 У Вроцлаві дали німецькі помешкання.

09:40-10:39 Я ходжу до Православної церкви, а місцеві до Греко-Католицької і кажуть, що Православна є московська. А я їм розказую, що це неправда. Православна церква то прийняв внук Ольги, Святослав  не хотів, а Володимир прийняв Православ’я з Константинополя, то є наша київська православна, потім росіяни прийняли. Кажу, що ви не знаєте історії, тому не говорить багато. Чи то є польська, чи то є українська церква, чи то є французька, чи то яка. Визнають ту віру, яка визнає Бога. Євреї  всі мене кликали на службу божу, виправляли на цвинтарі. Я кликала сусідів, але вони не вміють молитися.

11:39 Матір Божа єврейка була, а Ісус єврейської крові.

12:08 В мене є польські та українські молитв’яники.

Фрагмент 10: 12:55-13:55 Інтерв’юерка: Ви казали, що коли українці сюди приїжджали то місцеві їх не дуже приймали. Чому так було?

Оповідачка: Тут місцеві переважно змішенні з поляками. Вони не признали тих українців, що жили в Польщі. Я не знаю, не можу вам то пояснити, бо я не можу ставитися до ні одного народу вороже. Тому що в мене кров є всіх народів: баба була полька, мамина мама українка, татова мама Тереза – полька. Мої сестри двоюрідні вийшли за рускіх.

14:13 Працювала в Северо-Казахстанській області.

15:17 Целіна.

15:29 Іранець Кадир.

16:28 Жінка іранця – українка, покинула його з дитиною.

17:55 Рускі – непогані. Правітєльство від чорта.

18:44 Кажуть, що наймудріша на вулиці, але називають жидівкою.

19:20 Приїжджали євреї.

20:00 Накрила стіл для євреїв.

22:04 Німецька торба.

22:57 Зелений борщ.

24:41 Включаю польський канал і слухаю польську.

25:25 Все більше ходить до костьолу.

26:53 Свиней хімією годують.

27:36 В нас в Україні зараз не ставлять націй. Українець і всьо.

28:02 У Львові в синагогу ніхто не ходить.

Фрагмент 11: 28:14-28:30 З євреями працювала. Дуже мудрі та поважні люди. Поляки теж мудрі та поважні люди, і не можна їх зрівняти з матюками рускімі, у рускіх мат за матом. Я не говорю, що рускі погані люди, но привичка.

29:48 хв.

Відео № 4

00:07 Єврейська мова подібна до німецької мови.

00:50 Перекладач у німців.

01:50 Австрійська та німецька - це як руська та українська мови.

02:07 За вертання сюди Сталін давав 25 років.

02:40 Брат робив в Лондоні на фермі.

03:04 За три роки на фермі заробив на однокімнатну квартиру в Лондоні.

03:50 Взяв жінку з дитиною і ще свого сина мали.

04:30 Назвав мене незнаним рускім словом.

04:57 Дуже легко курувати чоловіками, а жінками гірше.

05:30 Робили люди всіх національностей.

06:10 Подяка. Запрошення на каву.

06:21 хв.

Відео № 5

Виходять на вулицю та йдуть повз двора.

01:06 хв.

Відео № 6

Йдуть по вулиці.

00:20 Сюди везли євреїв та ховали тут, рабин похований.

00:47 З двох боків дороги починаються поховання часів війни.

01:20 Зробили насип.

01:50 Бетонували зверху, щоб земля не провалила.

02:14 Ксьондз добре заробив.

Фрагмент 12: 02:53-04:24 Батько Давидовський, батько мого отця, ще був молодий і бачив, як розстрілюють тих жінок та дітей, і за ті доски заглянув, а німець побачив, що там хтось за досками, і туди очередь пустив. Він каже, що пригнувся і втік до дому. В шостій годині ранку жінок поставили, тут яма була (показує вниз) жінку поставили на доску, а вона тримала ту маленьку дитину, розділи її, потім продавали ту одьожу людям, і ту дитину тримала, сперва одну дитину в голову, ту що вона на руці тримала,  і потекла кров по ній, потом ще дєтску  в голову, вона бідна його тримала та не впустила, а потом і її позабивали. То є страшне. Ось так три дня, потом засипали, там ще були живі і три дня земля рухалася, там ще були живі люди, то є страшне. А одна жидівочка молоденька десь втікла понад річкою і на дзвіничок. Вона пішла на дзвіничок, думала що хоч там. Хтось сказав, не знаю хто сказав, її побачили і пішли її там застрелили, і вона впала.

04:41 Єврейську кравчиню застрелили на подвір’ї.

06:20 Йдемо по полю коло болота.

07:37 Річка обміліла.

08:22-08:52 Євреї возили своїх померлих з сіл, і вони не плакала, а наймали плачку, жінку з села. Вона мала дуже плакати, дуже кричати, а вони всі йшли. А як везли скоро на цвинтар, щоб дзвони не задзвонили в церкві. Щось у них таке є, як дзвони задзвонять, значить вони не можуть хоронити.

10:24 Підіймаються на кручу.

11:48 Підійшли до старовинних єврейських  могил.

13:21 хв.

Відео № 7

Читають написи на могилі.

00:05 Фамілія Коваль, то українець. Колись ставили хрести на полі, а тепер взяли в оренду землю, а там був хрест і його привезли сюди, треба було на християнський цвинтар, євреї коли приходять сюди, все питають: Чого є хрест? А я кажу - просто привезли з поля і кинули сюди.

00:49 хв.

Відео № 8

Розмова біля пам’ятника єврейським жертвам.

00:22 хв.

Відео № 9

На цвинтарі, що на горбку.

Фрагмент 13: 00:00-01:15 Цвинтарі робили на горбку. А чого на горбку? Тому що краще сидіти, бо вони садять мерця, вони не ложать його, він сидячий. Я не питала батька як вони і що, захоронення. Вони всі сидять, а якщо зняти трохи землі, то голова перша, значить сидять. У нас дорогу зробили і їздять, то сіно забирають, то худобу. Жінкам кажу: Подивіться, дитяча головка, маленька, або жіночка з маленькою головкою, або дитяча, кажу, візьміть, засипте. Приїжджають дуже багато і зі Львова їдуть, їдуть люди, тепер страху нема, перші мали страх якісь.

01:15 хв.

Відео № 10

00:00 Люди вмирають і воно всьо вивітрюється…

00:21 хв.

  Останні матеріали:

Архів усних історій Чорнобильської історичної майстерні (м. Харків)
Центр усної історії при лабораторії соціологічних досліджень Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького
Усноісторичні проекти науково-дослідної лабораторії «Історичне краєзнавство Уманщини» Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
Навчальна лабораторія «Центр усної історії» при кафедрі новітньої історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Усноісторичні проекти Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії