Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідачок.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua

Стефанія Давидовська (1941 р.н.), м. Буськ

Відео № 1

00:30  Вітання та розповідь про проект.

00:55 Народилася у Львівській області в Перемишлянському районі.

01:10 Кінчила Київський Політехнічний. Працювала адміністратором при міській раді, начальник ЖЕКа.

01:48 Чоловік місцевий.

02:30 Переворот у 91му році. Зарплати не платили.

02:49 Була шість скликань депутатом міської, районної, обласної рад.

02:57 Маю особливі заслуги перед Україною. Маю пільги.

03:30 Народилася у 41му, у Буську з 1964го.

03:43 Батьки прості селяни. Вісім дітей.

Фрагмент 1: 04:15-06:46 Інтерв’юерка: Ви щось пам’ятаєте з часів війни та повоєнний час?

Оповідачка: Ну я народилася у 41му. То були тяжкі часи, тут виступали за вільну Україну, «бандерами» їх називали. Я мало пам’ятаю, але знаю, що рускіє як прийшли, то вже 47 рік, в 45му закінчилась війна, вони виловлювали по лісах і вбивали. З нашого села невинні люди  -  40 чоловік мужчин убили в лісі. Була провокація з району, сказали: «Всім мужчинам треба тікати в ліс, бо рускіє прийдуть в село та всіх поріжуть». Всі люди, хто що робив, хто косив, хто в хозяйству займався – всі в ліс. Мій тато дуже хитрий чоловік, сказав: «Я не буду виступати проти нікого зі зброєю, є держава, а проти держави не можна виступати, бо придушать».  Він каже, що нехай роблять, що хочуть. Взяв шнур, хліба, молока фляжку, двоє братів і пішли в ліс. В лісі дуже густа смеречина, хащі смереки, батько виліз на високу смереку і там сів від десяти метрів від брата і сказав: «Якщо маєте зброю – не стріляйте і  сидіть тихо. Якщо будете тихо сидіти, рускіє не побачать в тих хащах наверху». Він це казав і тим, а ті казали ми будем (нерозбірливо). Одним словом – сорок чоловік забили, а мій батько і три чоловіки виховалися. І вони бачили, як з ними розправлялися, як їх вбивали, як очі вибивали, як руку ламали і мертвих на другий день знайшли сорок чоловік,  і ночью хоронили в братську могилу на цвинтарі, щоб рускіє не знали, де їх похоронили.

06:49 Було багато поляків. Моя баба була полька та татова мама. А мамин тато та мама повмирали як був тиф. Мама сиротою виросла, але мама казала, що тато був єврей.

Фрагмент 2: 08:15-08:59 Рускіє спалювали хати «бандер», вони називали, що в лісі були «бандери».  І вони спалили нашу хату. Ну спалили сусідську, но було близько і наша хата згоріла. В той час в нас було п’ятеро дітей і ми ночували в якісь ямі. Ми чули, як вбивали людей, поляків вбивали, кидали в студні їх, трупів находили, папа ходив рятувати. На другій стороні села поляків вбивали, хто вбивав – не знаю, чула розговори.

09:15 Чоловік в колгоспі заробив поля. Оренда.

09:38 Добре вчилася.

09:57 Прислані з Східної України вчителі.

10:30 Вийшла заміж. Він був забезпечений. Токарем робив.

11:00 Боялася великих мужчин.

11:55 Люблю польську мову.

Фрагмент 3: 12:14-13:19 Інтерв’юерка: Як полякам жилось разом з українцями після війни? В вашій родині?

Оповідачка: Нормально! Ну баба була полька. Татова мама наказувала татові не встрявати в будь-які політичні дії, не битися з українцями, не битися з рускімі, і тато то все минав, але прийшли німці у Львівську область та тато забрали у німецьку армію, десь поселили у польських лісах. Я була в Польщі досить раз, може десять, в Вроцлаві, і все мені багато подарків передають, я їх люблю, я їх поважаю.

13:30-15:31 Тато розказував, що там вбивали в лісах євреїв, а в нас євреї жили. Жили на Гурбочку в селі, а там єврейські хати були, вони переважно торгували, завозили то сіль, то то. Можна на камеру? Мій тато, як був пацаном малим, єврейки файно пекли булочки і вони продавали ті булочки, і діти ходили, але не всі мали гроші. Яйця приносили, хто м’ясо, хто то і вони так жили. Прийшов, одну булочку взяв, дві і вже яєць нема. Напекла єврейка, грати на вікні, взяли велику палицю – забили цвяхи і булочки через грати всі повиймали, а єврейка рано встає і каже: «Пані Тереза, ну я ще не видела таких щурів. Щоб забрали булочки через грати».  Баба каже, що це нашестя було, бо щури завжди над річкою. А ті пацани на гурбочку сидять, сміються шо вони там говорять. Папа наказував, що нічого чужого не беріть.

16:35-17:19 Німці прийшли та їх всіх позабирали. Моя мама так плакала за ними, бо такі добрі люди. Гнали їх в район і загнали в канюшину, щоб не пастися. Хто не хотів – розстрілювали на місті, а потім заганяли як худобу до річки, щоб воду пили. Так моя мама, люди йшли, плакали. Так їх погнали, у нас була залізна дорога – узкокалєйка, зараз нема. Не було перспективи за радянської влади електричку пускати, їх грузили в вагони та вивезли в Польщу.

17:27 Тато сказав, що не буду нікого вбивати. Дали іншу роботу.

17:50 Рускі шпіони.

18:29 Батько добрався додому нелегально пішки.

19:13 Німці схопили та відпустили.

19:53 Німецький штаб в хаті сестри.

20:51 «Бандери» прийшли, вимагали німецький мундир. Керував бандерами мамин сусід.

22:23 Люди вирощували льон та коноплі.

23:30 Священик розкривав ями.

24:30 Молодик ходить.

25:27 Машина з камерами та баварськими номерами.

26:10 Дід в Німеччині в 33 році робив бочки на пивзаводі в Баварії.

26:34 Вчила німецьку у школі.

27:29 Німці розуміють польську.

28:19 хв.

Відео № 2

00:18 Бізнес фотографування пам’ятників.

01:22 Покосити цвинтар.

03:10 Знайшов фамілію на цвинтарі. Євреї кладуть камні.

04:48 Моя мама – вихрест.

05:10 Вона скривала свої очі при німцях.

05:40 Мама сиротою росла.

05:48 Буськ – єврейське місто.

06:40 Племінник є єврей.

07:30 Тато єврей, а мама українка.

08:30 Родина в Польщі.

09:31 Подусів – рідне село мами.

10:35 Євреї спокон віків на торгівлі.

11:10 Вроцлав.

11:38 Баба водила до костьола.

Фрагмент 4: 11:52-13:10 Поляків тут били і поляків тут били. Я не буду захищати українців, поляків мордували. Знаю, що як наша хата згоріла, ми ночувала в якісь хаті на городі, а там забивали поляків, і моя баба була в ужасі, каже що забили поляки на другій стороні лісу близько ліса, помордували їх та навіть наймичку їх замордували. Чого ж та дівчина винна? І старі не винні, не знаю, хто це робив, їх діти були в районі, а вони в селі. Чи то рускі… В Перемишлянах було. Пам’ятаю був Байовський, такий чудний, фамілію тільки пам’ятаю. Чудний, забили просто на мості, переходила людина, а Байовського ранило – втік до Польщі, а жінка та діти осталісь. Радянська влада перекрила та не можна було вернутися, і ті діти осталися тут, всі вони поляки і живуть до сих пір.

13:20 Ходжу і до костела і до православної церкви.

14:17 Треба молитися.

Фрагмент 5: 14:19-14:30 Інтерв’юерка: За радянських часів ви ходили до церкви чи до костелу?

Оповідачка: Я була член партії. Не ходила. Їздила в свої села і там ходила, там ніхто не знав який я член і до якої партії.

13:30 Нема дітей. В мене викидні були й так осталась без дітей.

15:20 Племінники доглядають.

15:30 Відучім так молився й по польські, як мама вчила, по українські. Всі молитв’яники є і читав, щоб не лежав, щоб не інсульт. Він дуже молився.

16:30 Хлопці красиві ціну собі набувають.

17:25 Брат маминої сестри робив суддею.

Фрагмент 6: 17:44-18:20 Вигнали людей, поляків, я аж плакала над ти малою дівчиною, з мамою приїжджали, йому дали польську хату – все в хаті було. Навіть картопля невикопана, тих поляків в сорочці вигнали, нелюди. Як воно бідне там пристосоване було. Переселенці одразу зайняли ті хати.

19:18 Мама чоловіка померла від запалення легенів в 41му.

20:50 Спитала у німців лікаря. Дитина померла.

21:40 Українці з Польщі зайняли хати, а ми мусили будувати.

21:55 Направлена на роботу на Целіну. Працювали два роки.

22:10 Була старшим прорабом. Головний інженер з Литви.

22:43 Повернення додому.

24:42 Німців поселяли на Волгу ще за царської Росії.

24:52 Рускіє – пияки. Вони не вміли господарювати.

25:05 В війну німці виселяли.

26:10 Літак з президентом Польщі, що впав.

26:45 Польською заспівати не можу.

28:10 хв.

Відео № 3

00:26 Вчителька спала між дітьми.

Фрагмент 7: 00:30-01:50 Місцеві «бандери» думали, що Україна це тільки Львів, Тернопіль і то то. Україна є і східна, але Росія зайняла її у 17 році, там радянська влада буда 18го року, а в нас 39го і відразу всю польську, всю інтелігенцію повбивали, були поляки лікарті та вчителя, відразу повибивали. Всіх, всіх повбивали. У львівському університеті були поляки викладачі, то всьо повбивали вищу інтелігенцію. Потом почали присилати рускіх,  скажу що у Львові страшно багато росіян є. Моя двоюрідна сестра вийшла заміж за руского, він її взяв в Росію. Мого брата дочка вийшла за руского.

03:30 Гроші сунуть на зачьотах.

03:50 Брат в Херсоні закінчив Педагогічний.

05:12-07:55 Інтерв’юерка: Та частина родини, що була польською, когось переселили до Польщі?

Оповідачка: Дуже багато, у Вроцлаві живуть. Хтось з Вроцлава нема?  Тільки в Кракові була на екскурсії.

05:38-06:00 Інтерв’юерка: Як складалися стосунки за часів радянських з тією частиною родини? Чи підтримували зв’язки, їздили один до одного в гості?

Оповідачка: Як Горбачов став, то ми вже дуже їздили і вони до нас. Кожен рік їздили, файні люди. Я їх люблю.

06:55 Переселили десь у 47 році та до 50го року.

Фрагмент 9: 07:18-07:55 То був обмін громадянами. Радянська влада сказала: Ті сюда, а ті сюди

Не хотіли їхати, вони тут землі мали, хати мали, мали всю господарку. Вуйко мого чоловіка такий був господар. Плакали люди, з місця беріть вас і викидайте, висиляйте, вже тут обжили, народилися. На переселенні було їм тяжко, поки їх прийняли, тепер може нормально.

08:07 Переселяли протягом двох років.

08:15 Зганяли солдат, міліцію, все що було. На фіру грузили, кіньми їхали, всіх забрали.

09:02 У Вроцлаві дали німецькі помешкання.

09:40-10:39 Я ходжу до Православної церкви, а місцеві до Греко-Католицької і кажуть, що Православна є московська. А я їм розказую, що це неправда. Православна церква то прийняв внук Ольги, Святослав  не хотів, а Володимир прийняв Православ’я з Константинополя, то є наша київська православна, потім росіяни прийняли. Кажу, що ви не знаєте історії, тому не говорить багато. Чи то є польська, чи то є українська церква, чи то є французька, чи то яка. Визнають ту віру, яка визнає Бога. Євреї  всі мене кликали на службу божу, виправляли на цвинтарі. Я кликала сусідів, але вони не вміють молитися.

11:39 Матір Божа єврейка була, а Ісус єврейської крові.

12:08 В мене є польські та українські молитв’яники.

Фрагмент 10: 12:55-13:55 Інтерв’юерка: Ви казали, що коли українці сюди приїжджали то місцеві їх не дуже приймали. Чому так було?

Оповідачка: Тут місцеві переважно змішенні з поляками. Вони не признали тих українців, що жили в Польщі. Я не знаю, не можу вам то пояснити, бо я не можу ставитися до ні одного народу вороже. Тому що в мене кров є всіх народів: баба була полька, мамина мама українка, татова мама Тереза – полька. Мої сестри двоюрідні вийшли за рускіх.

14:13 Працювала в Северо-Казахстанській області.

15:17 Целіна.

15:29 Іранець Кадир.

16:28 Жінка іранця – українка, покинула його з дитиною.

17:55 Рускі – непогані. Правітєльство від чорта.

18:44 Кажуть, що наймудріша на вулиці, але називають жидівкою.

19:20 Приїжджали євреї.

20:00 Накрила стіл для євреїв.

22:04 Німецька торба.

22:57 Зелений борщ.

24:41 Включаю польський канал і слухаю польську.

25:25 Все більше ходить до костьолу.

26:53 Свиней хімією годують.

27:36 В нас в Україні зараз не ставлять націй. Українець і всьо.

28:02 У Львові в синагогу ніхто не ходить.

Фрагмент 11: 28:14-28:30 З євреями працювала. Дуже мудрі та поважні люди. Поляки теж мудрі та поважні люди, і не можна їх зрівняти з матюками рускімі, у рускіх мат за матом. Я не говорю, що рускі погані люди, но привичка.

29:48 хв.

Відео № 4

00:07 Єврейська мова подібна до німецької мови.

00:50 Перекладач у німців.

01:50 Австрійська та німецька - це як руська та українська мови.

02:07 За вертання сюди Сталін давав 25 років.

02:40 Брат робив в Лондоні на фермі.

03:04 За три роки на фермі заробив на однокімнатну квартиру в Лондоні.

03:50 Взяв жінку з дитиною і ще свого сина мали.

04:30 Назвав мене незнаним рускім словом.

04:57 Дуже легко курувати чоловіками, а жінками гірше.

05:30 Робили люди всіх національностей.

06:10 Подяка. Запрошення на каву.

06:21 хв.

Відео № 5

Виходять на вулицю та йдуть повз двора.

01:06 хв.

Відео № 6

Йдуть по вулиці.

00:20 Сюди везли євреїв та ховали тут, рабин похований.

00:47 З двох боків дороги починаються поховання часів війни.

01:20 Зробили насип.

01:50 Бетонували зверху, щоб земля не провалила.

02:14 Ксьондз добре заробив.

Фрагмент 12: 02:53-04:24 Батько Давидовський, батько мого отця, ще був молодий і бачив, як розстрілюють тих жінок та дітей, і за ті доски заглянув, а німець побачив, що там хтось за досками, і туди очередь пустив. Він каже, що пригнувся і втік до дому. В шостій годині ранку жінок поставили, тут яма була (показує вниз) жінку поставили на доску, а вона тримала ту маленьку дитину, розділи її, потім продавали ту одьожу людям, і ту дитину тримала, сперва одну дитину в голову, ту що вона на руці тримала,  і потекла кров по ній, потом ще дєтску  в голову, вона бідна його тримала та не впустила, а потом і її позабивали. То є страшне. Ось так три дня, потом засипали, там ще були живі і три дня земля рухалася, там ще були живі люди, то є страшне. А одна жидівочка молоденька десь втікла понад річкою і на дзвіничок. Вона пішла на дзвіничок, думала що хоч там. Хтось сказав, не знаю хто сказав, її побачили і пішли її там застрелили, і вона впала.

04:41 Єврейську кравчиню застрелили на подвір’ї.

06:20 Йдемо по полю коло болота.

07:37 Річка обміліла.

08:22-08:52 Євреї возили своїх померлих з сіл, і вони не плакала, а наймали плачку, жінку з села. Вона мала дуже плакати, дуже кричати, а вони всі йшли. А як везли скоро на цвинтар, щоб дзвони не задзвонили в церкві. Щось у них таке є, як дзвони задзвонять, значить вони не можуть хоронити.

10:24 Підіймаються на кручу.

11:48 Підійшли до старовинних єврейських  могил.

13:21 хв.

Відео № 7

Читають написи на могилі.

00:05 Фамілія Коваль, то українець. Колись ставили хрести на полі, а тепер взяли в оренду землю, а там був хрест і його привезли сюди, треба було на християнський цвинтар, євреї коли приходять сюди, все питають: Чого є хрест? А я кажу - просто привезли з поля і кинули сюди.

00:49 хв.

Відео № 8

Розмова біля пам’ятника єврейським жертвам.

00:22 хв.

Відео № 9

На цвинтарі, що на горбку.

Фрагмент 13: 00:00-01:15 Цвинтарі робили на горбку. А чого на горбку? Тому що краще сидіти, бо вони садять мерця, вони не ложать його, він сидячий. Я не питала батька як вони і що, захоронення. Вони всі сидять, а якщо зняти трохи землі, то голова перша, значить сидять. У нас дорогу зробили і їздять, то сіно забирають, то худобу. Жінкам кажу: Подивіться, дитяча головка, маленька, або жіночка з маленькою головкою, або дитяча, кажу, візьміть, засипте. Приїжджають дуже багато і зі Львова їдуть, їдуть люди, тепер страху нема, перші мали страх якісь.

01:15 хв.

Відео № 10

00:00 Люди вмирають і воно всьо вивітрюється…

00:21 хв.

  Останні матеріали:

Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
Проект “Вільча - переселене село”
Усна історія та гуманітаристика: з досвіду діяльності Української асоціації усної історії
Світлана Одинець: "Суб'єктивність усної історії: сила в слабкості"
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії