Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідач(ок)ів.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua


Тетяна Філіонович, м. Бердичів

Відео № 1

00:20 Мене звати Тетяна, мені 19 років. Волонтерством займаюся з початку Майдану.

00:53 Блокпости у Бердичіві.

01:21 Інтерв’ю у хлопців.

01:45 Оголошення людям для збирання допомоги.

Фрагмент 1: 02:09-03:53 Поїхали ми в перший раз під Маріуполь. Це наш батальйон УНСО. Поїхали туди, в самі бойові дії нас не пускали, а чути було, що йдуть поряд бойові дії. Зарядились тією енергію, я в принципі не рвалась так сильно до такої громадської діяльності волонтерської. Після першої поїздки дійшло, що ми в день-в день збирали допомогу та їздили вже на два батальйони: наш батальйон УНСО та Добровольчий український корпус. Потім почали їздити під аеропорт, в Піски, де познайомились з хлопцями, які воюють не тільки з України, але й з Росії і Білорусі. Назбирали їх історій, що вони не збираються повертатися на свою Батьківщину. Тому що дорога їм туди закрита. Були вражені тим, що люди абсолютно безкоштовно, а Добровольчий український корпус взагалі не має ніякого статусу. Просто ризикують своїми життями заради наших. Вже після цих поїздок особливо в такі гарячі точки не було питання їздити чи не їздити. Було питання: «Що вам треба?» Ми збираємось і їдемо. Вийшло так, що в мене ні особистого життя, ні справ, вже нічого не було. Тільки волонтерство, тільки збори, поїздки.

04:11 Люди стають рідними за декілька хвилин знайомства.

05:05 Богдан Новодворський.

05:35 Погуляти по будівлі.

06:32 «Хто хоче залишитися в живих – залишайтеся в підвалах і бліндажах»

07:30 Зламана машина.

08:35 Жили в окремому будиночку.

Фрагмент 2: 09:01-09:39 Гарна місцевість. Звичайно є відчуття, що війна зовсім поряд. Обстріли були, але відчуття, як йдеш по селі, гарні будиночки, але в кожному як не діра, видно що гільзи і це все. Незвичайне відчуття. Місцевість, яка знищена повністю. Лише тільки зарослі троянд і квітів трошечки закривають те, що ми бачимо за цим всім.

09:52 Їздили по замовленню.

10:11 Зараз нема такої масштабної допомоги, як була.

10:29 Мама пішла в армію добровольцем.

10:45 Зараз допомагаємо іншими волонтерам.

Фрагмент 3: 10:58-11:36 Найбільше, чого б хотілося, просто поїхати побачити тих хлопців. Побачити героїв, які нас захищають – це найголовніше. Знати, що ти приносиш користь, хоч мінімальну – дуже важливо. Коли приїжджаєш, посидиш тиждень вдома і починається таке відчуття, що я сиджу і нічого не роблю, а вони кожен день щось роблять. Звичайно, що було дуже важливо виїхати, і ждали цієї поїздки якнайбільше.

11:36 хв.

Відео № 2

00:36 Заглохла машина.

01:53 Впало дві міни під час розгрузки.

02:37 Освячували машину.

03:05 Їхали в сторону Маріуполя.

03:41 Разом з військовими прокладали маршрут.

Фрагмент 4: 04:19-05:35 Волонтери - це, напевно… Нема однієї якоїсь риси, яка об’єднувала би. Єдина риса, яка об’єднує - це бажання допомогти, а так - це фермери, підприємці, різноробочі, які не можуть вкласти свої власні кошти, але вони можуть вкласти свою допомогу. Вони можуть написати листів, намалювати малюнків, допомогти в приготуванні якоїсь їжі. Люди абсолютно різні, іноді думаєш, що цих людей в звичайному житті нічого не могло об’єднати, але спільна справа об’єднує людей, які не мають взагалі нічого спільного і не спілкувалися, напевно, якщо б не була така ситуація. В війні, напевно, не може бути плюсів, але ця ситуація об’єднала людей. Зараз спілкуються ті люди, які до цього взагалі не уявляли, що вони матимуть спільні теми для розмови.

05:52 Волонтерам завжди буде чим зайнятися.

06:42 Навчаюсь на юриста. Думаю, що буду працювати по спеціальності.

07:30 Організація підтримує козацьки традиції.

07:56 Вишкіл у військовій частині.

08:50 Відповідаєш, навіть коли немає можливості допомогти.

Фрагмент 5: 09:04-10:23 Коли особливо приїжджаєш на передову, то там всі для тебе як рідні. Навіть коли перший раз познайомився з людьми. Коли від’їжджаєш від них, побувши дам день, два, або декілька годин – починаєш плакати, сумувати за ними, хоча цих людей в принципі не знаєш. Навіть є люди, яких я знаю, що були засуджені перед цим, але зараз воюють в зоні АТО. Ти розумієш, що ця людина має благородність в собі і в душі. Відчуваєш свій обов’язок їм допомогти. Хоча б морально, написати листа та намалювати малюнки, підтримати. Тому що завдяки їм ти нормально живеш, маєш можливість сходити в магазин та відвідати якісь заклад.  Відносини з людиною, яку ти абсолютно не знаєш, ніби ти її знаєш вже сто років. Потім починаєш спілкуватися, телефонувати, питати як справи. Зав’язується дружба, навіть коли ти не бачиш людину в принципі і коли ти можеш спілкуватися з нею тільки в соціальній мережі.

10:40 Переживаєш за кожного бійця.

11:24 хв.

Відео № 3

00:05 Ми нарешті об’єдналися єдиною родиною.

00:43 У мами був невеличкий бізнес. Його не стало.

01:17 Крім волонтерства не було нічого.

01:40 Коли активно їздиш, не виходить не з чим поєднувати.

02:05 Стикалася, що не дуже хочуть допомагати.

02:35 Байдужість мільйонерів.

04:10 Чотири пляшки пива.

05:42 хв.

  Останні матеріали:

Усноісторичні проекти Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів
Центр усної історії та біографістики при кафедрі новітньої історії України імені Михайла Грушевського Львівського національного університету імені Івана Франка
Архів Інституту Історії Церкви Українського Католицького Університету
Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії