Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідач(ок)ів.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua


Тетяна Філіонович, м. Бердичів

Відео № 1

00:20 Мене звати Тетяна, мені 19 років. Волонтерством займаюся з початку Майдану.

00:53 Блокпости у Бердичіві.

01:21 Інтерв’ю у хлопців.

01:45 Оголошення людям для збирання допомоги.

Фрагмент 1: 02:09-03:53 Поїхали ми в перший раз під Маріуполь. Це наш батальйон УНСО. Поїхали туди, в самі бойові дії нас не пускали, а чути було, що йдуть поряд бойові дії. Зарядились тією енергію, я в принципі не рвалась так сильно до такої громадської діяльності волонтерської. Після першої поїздки дійшло, що ми в день-в день збирали допомогу та їздили вже на два батальйони: наш батальйон УНСО та Добровольчий український корпус. Потім почали їздити під аеропорт, в Піски, де познайомились з хлопцями, які воюють не тільки з України, але й з Росії і Білорусі. Назбирали їх історій, що вони не збираються повертатися на свою Батьківщину. Тому що дорога їм туди закрита. Були вражені тим, що люди абсолютно безкоштовно, а Добровольчий український корпус взагалі не має ніякого статусу. Просто ризикують своїми життями заради наших. Вже після цих поїздок особливо в такі гарячі точки не було питання їздити чи не їздити. Було питання: «Що вам треба?» Ми збираємось і їдемо. Вийшло так, що в мене ні особистого життя, ні справ, вже нічого не було. Тільки волонтерство, тільки збори, поїздки.

04:11 Люди стають рідними за декілька хвилин знайомства.

05:05 Богдан Новодворський.

05:35 Погуляти по будівлі.

06:32 «Хто хоче залишитися в живих – залишайтеся в підвалах і бліндажах»

07:30 Зламана машина.

08:35 Жили в окремому будиночку.

Фрагмент 2: 09:01-09:39 Гарна місцевість. Звичайно є відчуття, що війна зовсім поряд. Обстріли були, але відчуття, як йдеш по селі, гарні будиночки, але в кожному як не діра, видно що гільзи і це все. Незвичайне відчуття. Місцевість, яка знищена повністю. Лише тільки зарослі троянд і квітів трошечки закривають те, що ми бачимо за цим всім.

09:52 Їздили по замовленню.

10:11 Зараз нема такої масштабної допомоги, як була.

10:29 Мама пішла в армію добровольцем.

10:45 Зараз допомагаємо іншими волонтерам.

Фрагмент 3: 10:58-11:36 Найбільше, чого б хотілося, просто поїхати побачити тих хлопців. Побачити героїв, які нас захищають – це найголовніше. Знати, що ти приносиш користь, хоч мінімальну – дуже важливо. Коли приїжджаєш, посидиш тиждень вдома і починається таке відчуття, що я сиджу і нічого не роблю, а вони кожен день щось роблять. Звичайно, що було дуже важливо виїхати, і ждали цієї поїздки якнайбільше.

11:36 хв.

Відео № 2

00:36 Заглохла машина.

01:53 Впало дві міни під час розгрузки.

02:37 Освячували машину.

03:05 Їхали в сторону Маріуполя.

03:41 Разом з військовими прокладали маршрут.

Фрагмент 4: 04:19-05:35 Волонтери - це, напевно… Нема однієї якоїсь риси, яка об’єднувала би. Єдина риса, яка об’єднує - це бажання допомогти, а так - це фермери, підприємці, різноробочі, які не можуть вкласти свої власні кошти, але вони можуть вкласти свою допомогу. Вони можуть написати листів, намалювати малюнків, допомогти в приготуванні якоїсь їжі. Люди абсолютно різні, іноді думаєш, що цих людей в звичайному житті нічого не могло об’єднати, але спільна справа об’єднує людей, які не мають взагалі нічого спільного і не спілкувалися, напевно, якщо б не була така ситуація. В війні, напевно, не може бути плюсів, але ця ситуація об’єднала людей. Зараз спілкуються ті люди, які до цього взагалі не уявляли, що вони матимуть спільні теми для розмови.

05:52 Волонтерам завжди буде чим зайнятися.

06:42 Навчаюсь на юриста. Думаю, що буду працювати по спеціальності.

07:30 Організація підтримує козацьки традиції.

07:56 Вишкіл у військовій частині.

08:50 Відповідаєш, навіть коли немає можливості допомогти.

Фрагмент 5: 09:04-10:23 Коли особливо приїжджаєш на передову, то там всі для тебе як рідні. Навіть коли перший раз познайомився з людьми. Коли від’їжджаєш від них, побувши дам день, два, або декілька годин – починаєш плакати, сумувати за ними, хоча цих людей в принципі не знаєш. Навіть є люди, яких я знаю, що були засуджені перед цим, але зараз воюють в зоні АТО. Ти розумієш, що ця людина має благородність в собі і в душі. Відчуваєш свій обов’язок їм допомогти. Хоча б морально, написати листа та намалювати малюнки, підтримати. Тому що завдяки їм ти нормально живеш, маєш можливість сходити в магазин та відвідати якісь заклад.  Відносини з людиною, яку ти абсолютно не знаєш, ніби ти її знаєш вже сто років. Потім починаєш спілкуватися, телефонувати, питати як справи. Зав’язується дружба, навіть коли ти не бачиш людину в принципі і коли ти можеш спілкуватися з нею тільки в соціальній мережі.

10:40 Переживаєш за кожного бійця.

11:24 хв.

Відео № 3

00:05 Ми нарешті об’єдналися єдиною родиною.

00:43 У мами був невеличкий бізнес. Його не стало.

01:17 Крім волонтерства не було нічого.

01:40 Коли активно їздиш, не виходить не з чим поєднувати.

02:05 Стикалася, що не дуже хочуть допомагати.

02:35 Байдужість мільйонерів.

04:10 Чотири пляшки пива.

05:42 хв.

  Останні матеріали:

Вільча – переселене село
Вільча - переселене село
Міжнародна наукова конференція Усна історія і політичний ангажемент: (а)політичність усноісторичних досліджень у сучасній Україні
Літня школа «Усна історія», 8-14 липня 2018 року с. Яблуниця, Івано-Франківська область, Україна
Центр усної історії Ізмаїльського державного гуманітарного університету
  Найбільше читають:

Вільча - переселене село
В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії