Новини
  Анонси/оголошення

Конференції УАУІ

Академічне життя

Нові книжки

 
Публікації
  За участі/підтримки УАУІ

Публікації членів УАУІ

Усні історії

Практикум

 
Проекти
  За участі/підтримки УАУІ

Проекти членів УАУІ

Центри усної історії

 
  Буськ-Красне

Бердичів

Київ

Тернопіль

Львів

 
Члени
  Члени Асоціації

Статут

Форма заяви

 
Ресурси
  Асоціації усної історії

Бібліографія

Етика і копірайтинг

Цитатник

 
  Знайдіть нас у Facebook
 
  Карта сайту

 

Відео-інтерв'ю, дозвіл на використання та індексований протокол зберігаються в Українському громадському архіві усних історій (УГАУІ).

На своєму сайті УГАУІ надає можливість ознайомитися з індексованим протоколом та основними відео-фрагментами інтерв'ю.

Індексація і розтекстовка відео-фрагментів максимально передають особливості мовлення оповідач(ок)ів.

Для отримання доступу для роботи з повними версіями інтерв'ю, прохання звертатися до Української Асоціації Усної Історії за адресою info[a]oralhistory.com.ua


Оксана Заводяна, м. Бердичів

Відео № 1

00:03 Заводяна Оксана Богданівна. Вчителька початкових класів Бердичівського району. 28 років стажу.

00:40 Не могла бути осторонь.

00:50 Система корупції.

01:40 Хабарі не виключення, а правило.

01:55 Син підписав контракт на три роки.

02:10 Розгін Майдану.

Фрагмент 1: 02:45-04:10 Декілька годин на Майдані, тому що було мало людей. Я була дуже вражена тією атмосферою, яку я там побачила. На Майдані була повна заборона алкоголю. П’яних людей рахували як провокаторів, їх виловлювали, їх на Майдані не було. Коли ми заходили на барикаду, ми бачили скільки було сміття, окурків, напльовано. І коли ми переступаючи цю барикаду та заходили до середини Майдану, то мене здивувало, що там не було навіть пльовка не землі, не було жодного окурку, папірця на землі. Можливо я перебільшую, але там було інакше повітря. Я бачила, як молоді люди віком 17-20 років бігали, а температура тоді була – 20, – 25. Був мороз доволі сильний. Якщо ти десь перебіг – це одне, а якщо потрібно було знаходитись повністю та цілу добу, то це дуже важко. Я бачила ці  бочки металеві, в яких сиділи скоцюблені люди, але вони там сиділи. Зброї якоїсь я абсолютно не бачила.

04:50 Скринька для гроші в Домі Профсоюзів.

05:29 Машина в міліцейських списках.

05:46 Телефон прослуховувався.

Фрагмент 2: 06:07-08:58 Син був контрактником, ніщо не передвіщало плохого. Майдан розійшовся, Януковича скинули, все добре-добре, але раптом почалось щось незрозуміле. Незрозуміле для людини, яка не аналізувала те, що було навколо неї.  Ми, дорослі люди, згадували такі склади, наприклад, Богданівка, це по-мойму, Харківська область (с. Новобогданівка, Запорізька область), коли за рік за два перед війною почались вибухати снаряди. На сьогоднішній день я розумію, що це була підготовка до цієї війни.  Ця війна не почалась просто так, до неї йшли ціленаправлено та дуже грамотно. Найстрашніше, що запам’яталось, це 8 березня 2014 року. Перед, за тиждень-два, там моєму сину заборонили виходити з частини 26-ї бригади. Вони сиділи в своїй частині, але їсти їм не було що. Їх не поставили на довольствіє. Питаю: Ви чогось сьогодні їли? - Да, снідали. Обідали? – Ні, не обідали і ввечері нам не світить, бо нам знову не написали якогось папірця. Там шістнадцять було, знову не їли.

Як я могла на це дивитися?  Мама хапала, хапала хліб, якусь їжу. Розуміла, що баночку з супчиком не принесеш, мужикам потрібно їсти гарно. Тягнула що можна, жарила, парила, варила. Везла швидко на КПП 26-ї бригади. Так вони просиділи до 7го березня 2014р. 6го березня почалась відгрузка техніки на залізничні платформи. Вже почався Крим. Мого сина вночі 8го числа посадили на потяг та поїхав він не зная куди, не знаю зачим. Сказати те, що я пережила, нічого не сказати. Це було найстрашніше 8 березня у моєму житті. Після того два роки підряд 8 березня ми не святкуємо.

09:28 З того боку відповідали: «За бабки»

09:40 Жахливий стан армії.

10:05 Частина видала лише шапку-ушанку 45го року.

11:03 Під Кримом без води.

11:23 Згоріла самохідна артилерійська установка.

11:50 Вперше дізнались про 200-ті.

12:55 Один живий, двоє загинули.

Фрагмент 3: 13:01-14:25 Друга машина вибухнула з-за не те що від недосконалості, з-за того, що були в неробочому стані.  Вона вибухнула через місяць на дальній відстані, інша точка. Людина, якій я змогла додзвонитися, сказала: «Ерунда, там всё нормально, пара 200-х, а остальное хорошо». Я була посеред базару та почала верещати. Потім він схаменувся: «Ой, подожди там не твой, там другие». Розумієте, тоді хлопці вже переступили ту лінію, для яких 200-ті -  це ну таке є. Що їли хлопці і що пили? Мій колишній учень, я вже казала – 28 років педагогічного стажу, то мій колишній учень возив воду у діжці металевій, вода була дуже іржава і вона настільки була брудна, що він казав: «Оксана Богданівна, ми худобу такою водою не поїмо, якою варимо їжу».

14:37 Жадні до хліба.

15:43 Гризли траву в 32-33 роках.

Фрагмент 4: 16:02-17:25 Ось уявіть собі 2014 рік, і моя дитина просить хліба, яка виросла, я не можу сказати, що у достатку, але ніколи він в мене не просив хліба, і моя дитина просить хліба. Звичайно, я два мішки хліба, кожну хлібину спакувала, булка-батон в білий папір, потім в мішок, два мішка. Машина їхала десять днів, техніка була в дуже занедбаному стані, неробочому. За неї вислали другу машину – друга машина зламалась. Поки доїхав хліб, пройшло десять діб і хліб уцвів. Була жара, хліб поцвів, я кажу - синочка, викинь ти той хліб, а він: «Мамо, що ти говориш? Ти навіть не уявляєш, який це делікатес. Хліб цвілий тонко нарізати та піджарити на вогні – це дуже великий делікатес. А буханку хліба бердичівського ми подарували другим хлопцям і ти не уявляєш, як нам дякували». Від цих слів… Дуже тяжко згадувати.

 17:29 Почалась робота.

18:14 Кредитна карточка. І золото зняти, але дитину нагодувати.

18:50 Знайомство з Єрмошиним.

19:05 Каски 45го року.

19:40 Бронежилет.

19:57 хв.

Відео № 2

00:53 Мною опікувався Господь Бог.

Фрагмент 5: 01:06-01:54 Перше, що я попросила – хлопці, візьміть мене з собою. Мені одразу сказали: «Нє, ви що? Ви жінка, що ви будете там робити!?»  Я сказала, хлопці, в мене є двоє дорослих дітей, в мене є онук. Якому вже рік. Після себе насінинку я кинула. Хочете, ми йдемо до нотаріусу, де я підписую бумагу, що в разі якихось проблем ніхто з вас не несе ніякої відповідальності. Я сказала – соплєй і слєзєй не буде. Я їду не для того, щоб сховати свою дитину під спідницю, а щоб підтримати цих хлопців. Ми малювали з дітьми малюнки починаючи з червня місяця. Діти на канікулах малювали та малювали і ми передавали їх.

02:15 Підвезем куди треба.

02:50 Каска – самий великий подарунок.

03:39 Нереально працювати на ізнос.

04:18 Підписували, шо це від нас – дорогим захисникам.

04:43 Держава не прокинулась.

05:44 Батько сидів з моїм онуком.

07:35 «Закрий рота – проводжаєш не на смерть»

08:35 Пристрій нічого бачення за 52 тис.

09:10 Приїхали в Дніпропетровськ.

10:20 Гена Корбан та Іра.

11:58 «Я нє понімаю, что ви говорітє»

12:28 Спека.

13:28 «Ви только нас не оставляйте»

14:15 Блокпост – це відповідально.

14:53 «Наша бєшана мамочка»

15:21 Пиль.

15:49 На кожному блокпості – дитячі малюнки.

16:35 м. Щастя, огнева позиція.

18:00 «Злазимо, бо уїде та нас не поцілує»

19:39 «Богданівна…»

19:57 хв.

Відео № 3

00:21 Малюнки в броніки.

01:10 Річка.

01:28 Сипали «Гради»

02:16 Палатка.

Фрагмент 6: 02:19-03:40 Намагалися горизонтально полежати в палатці. Хлопці нам зробили прийом генеральський. З генералами Боже ізбав порівняти. Тому що генерали, то у більшості люди, що зливали їх. Розказували хлопці, що коли в них не було води пити, взуття розлазилося, а генерал приїхав, щось там підворотничьок, щось не застебнуті були, чи берці не начищені. Він почав їх сварити, що вони не по формі, а те що вони в дірявій формі і форма розлазилась, він того не бачив. Сказати, які наші хлопці на блокпостах стояли роздіті, просто роздіті стояли. Розумієте, одежа розлазилась, просто розлазилась. Був той «Дубок», а ця форма немов прорезинена. Вночі холодно, а дньом вона парила, просто парила, натягніть резину та спробуйте, що це таке. Крім того, вона рвалася, якщо десь зачіплялася та вона рвалася.

03:50 Вдягали хто шо мав.

04:44 Кавуни.

05:17 Наташа з Охтирки.

06:01 Слов’янськ. Приїхали після звільнення.

07:07 Розвернулись задом у відповідь на запитання.

07:40 Розташування 95-ї ОАБ.

08:50 Магазинчик. Знервована продавщиця.

Фрагмент 7: 09:45-10:24 Коли в’їжджаєш в зону, то вже втрачається відчуття вікових цензів, там немає статевих розбіжностей. Я була на рівні з хлопцями, якщо в туалет ти хочеш, то, вибачте, з тобою ніхто не буде гратися. Там розтяжка, там заміновано, там мінне поле, туди не можна йти, а там може бути щось. Своєму сину я відстрілювала пластину на щастя (випробування бронежилету) і там була маленька-маленька м’ятина.

10:57 Анекдоти про «младенців» та «снігурів»

11:42 Сюрприз: Зустріч з сином.

13:28 «Мам, ти здуріла?» Саме цінне в мене на війні.

14:03 Не влазило в вантажівку.

14:44 Дірка на попі.

15:33 Розрізали кавуна. Чорні руки.

Фрагмент 8: 15:42-17:10 Перед тим, як ми в’їжджали в Слов’янськ, то був страшний запах, страшна вонь. Там такий ліс був, і хлопці сказали, що зараз його пролетимо швидесенько, але поки дощ не пройде, воно буде там смердіти. Я кажу, що там таке?  Вони кажуть – 400 чеченів там лежить. В смислі лежить? А вони кажуть – освободітєлі, почєму ти прийшов, моя земля. Це вони були, і наша 26-та бригада, артилерія, їх там поклали. Той ліс був замінований, туди ніхто не ходив. Може якісь собаки бігали, якісь дикі тварини. Люди тоді у серпні 14го року не заходили. Мабуть я буду вмирати та пам’ятати запах того, що там було. Їли з сином кавун, потім він допомагав розгружати передачі. Одна жінка, мама нашого бійця написала вірш, це був вівторок чи понеділок, він потрапив мені в руки і я знала, що хлопці мають їхати саме в ту точку.

18:11 «Мамо, дякую за берці!»

18:50 Привезла бронежилет та каску.

19:09 Перехрестила сина без сльоз та соплей.

19:50 До мене кажуть – мамочка.

19:57 хв.

Відео № 4

00:26 Немає фінансування.

00:29 Живу у смт. Гришківці.

00:57 Хлопці голі, босі та без води.

Фрагмент 9: 01:28-02:56 Я хочу виступити, щоб район піднявся. Хочу людям сказати, що в нас йде війна. Не АТО. АТО – це антитерористична операція.  Операція, яка проводиться якісь термін часу. День, година, один час, тиждень, ну, місяць. Ну не роки! Не може антитерористична операція відбуватися в таких масштабах, коли в тебе відтягали пів-країни, обстріли, везуть 200-х, везуть поранених, везуть важко поранених, а в нас антитерористична операція.  В антитерористичній операції повинна воювати міліція, тобто внутрішні органи та структури, не повинні бути війська! Війська повинні бути задіяні в захисті кордону, коли йде агресор – оце йде війна! В нашій Україні вже два роки йде війна. При том, що в довідці пишуть – бойових дій. Бойові дії – це не антитерористична операція.

03:35 Виступ. Армія потребує абсолютно всього.

04:14 Відрізняється сприйняття.

04:30 Там не має в людей хати.

05:10 Все заміновано.

05:28 Прокиньтеся, і до вашої хати постукають з повісткою.

06:25 Клич.

06:38 Ящик з малюнками.

07:31 Чим людина бідніша, тим вона подільчива.

07:55 Більше року війни на 100% забезпеченні людей.

08:14 Виживали хто як міг.

09:00 Розтирав рани горілкою.

09:50 Жгути 1960го року.

10:40 Дзвінок «Айболіта»

12:44 Привіз медикаментів.

13:11 Неліцензовані препарати.

Фрагмент 10: 13:40-14:41 По десять разів на хвилину ми обходили для того, щоб спасти життя тим хлопцям. Були в нашій історії і трагічні моменти, коли наші волонтери привозили 200-х. Не просто привозили, але й збирали їх. Були випадки дуже тяжкі, бо хлопці…Командири не витримували і получалось, що треба було «гриби» збирати нашим волонтерам, збирали у босівський пакет. Я була на деяких похоронах, був випадок, коли я стояла біля гроба і волонтер, який привіз його, сказав: «Тут хоч щось є, а ми туди привезли один палець». Тобто один ящик в якому тільки один палець. Це все, що вони змогли знайти.

15:04 Шукали гроші, щоб заправити машину, яка поїде туди.

15:36 Домовина в будинку офіцерів. Претензія від мера.

16:20 Міністерство оборони оформлює документи декілька тижнів.

17:29 Негласний закон, що в політику не йти.

18:25 Депутати жаліються, що їм важко. Я їх жаліти не буду.

19:06 Осінь під Артемівськом.

19:57 хв.

Відео № 5

00:40 Якщо горить, хай горить, рятуйте головне себе. Ми ще привеземо.

01:42 Ми ніч пересидимо, а хлопці залишаються.

02:26 Віддавали абсолютно все.

03:18 Єрофєєв та ще один.

03:36 Війна - це бізнес.

04:10 Син Януковича втонув в сльозах.

04:39 Потрібна підтримка психологічна.

05:58 Вони прийшли звідти хворі.

07:27 Акції з Оксаною Трибун.

08:30 Центр психологічної підтримки воїнів АТО та їх родин.

09:30 «Психолог державного зразка»

10:36 Пошук спонсорів.

12:00 Діти в лікарні.

13:05 «А ми вам печенька купили»

13:55 «Кіборг» після контузії.

15:52 «Діти, до нас прийде боєць»

17:28 Пісні з Максимом. Хлопець, який пройшов Донецький аеропорт, танцював  «Танець маленьких утят»

Фрагмент 11: 18:22-19:22 В нашій діяльності не можна триматись на відстані, або ти там, або ти не можеш бути там. Я знайома з їхніми жінками, з їхніми дітьми. Вони знають, що вони можуть подзвонити мені. Жінки дзвонять, чоловіки дзвонять. Я їх вчу… В мене був такий випадок, дуже тяжкий був поранений – 300-й. З 30-ї бригади, розвідник, людина без відчуттів. Вони не відчувають аромату квітів, вони не бачать кольорів. Я зробила цей висновок потому, що я побачила. Ми з ним довго гуляли, багато зустрічей було, а коли сиділи з ним на лавочкє, навколо кульбабки цвіли, і він вхопив мене за руку та почав кричати: «Оксанка, ты посмотри!»  Я не могла зрозуміти, що він хоче сказати, а виявилось, що він побачив кульбабки. Став на четвереньки та почав їх нюхати. Тобто він їх побачив.

19:40 «Та кому я нужен?» 

19:57 хв.

Відео № 6

00:04 Немає вдячності від держави.

00:30 «Нє стрелять!»

00:40 «Двухсоті»

01:28 Житомирська область друга по кількості загиблих.

01:45 Проблеми з документацією.

02:18 Безнаказаність.

02:55 Погрози по телефону.

Фрагмент 12: 03:09-03:59 В новинах бачиш, що той «лжеволонтер» . Розумієте, це слово «волонтер» втуплюють в болото, в гній. Це волонтер, який витримав війну, витримав лінію оборони, викормив хлопців і не дав здати Україну. Сьогодні того волонтера товчуть, а в той час прокурора взяли… ну взяли, це ж прокурор, бриліанти, торбинка, скільки там тих бриліантів? (іронія)  За ці бриліанти можна було б вирішити багато проблем, але ці бриліанти перетворюються в скло якесь, там побите з пляшок, а волонтер – да, сволоч.

04:20 Вбивство Бузини. Обвинувачення «білими нитками»

04:58 «Ланцьюжок відкатів»

06:11 Несплачені податки.

06:40 Гена Корбан витримав Дніпро.

07:11 Телефони пишуться, напевно, я не помру своєю смертю.

07:23-07:36 Я не знаю, що буде далі. Чесно кажучи, я не бачу майбутнього в Україні для своїх дітей. Я б дуже хотіла, щоб мої діти покинули цю державу, поки таке робиться, я не бачу майбутнього.

07:45 Контракт сина. «Рекрут» на 25 років.

08:46 Поки на цій війні заробляють гроші, кінця їй не буде.

09:30 Листи дітям і жінкам.

11:23 Лист від папи до Машулі.

12:28 Запрошення на свята.

13:18 Підтримки від держави поки що немає.

13:42 Волонтер заводить бійця до лікаря.

14:27 Привчаю пити сік. Виговорюються.

Фрагмент 14: 14:47-15:29 Не пропускати через себе це не можливо. Тому що такі речі не можна просто так забути. Це дуже важко, але Боженька дає ті випробування, які ти можеш винести. Поки що ми тягнемо це все. Дуже багато людей, психологів які починали з нами працювати і вони просто вигоріли. Вони зараз взяли «тайм-аут» Вони не те що відійшли від нас – вони навчають інших. Самі вони не працюють, тому що це дуже важко.

15:45 Працюю 25 годин на добу.

16:20 Зупинити насилля та агресію в родині.

17:15 Передвиборча агітація.

17:28 «Крутелики» в бронежилетах, а хлопці в футболках.

18:46 Закордон сильно допомагає.

19:57 хв.

Відео № 7

00:14 Рошен. 200-300 грн. кілограм цукерок.

00:50 Житомирське військове кладовище. Один єдиний син у мами.

02:10 Волонтери візьмуть та привезуть.

02:58 Все це є тому, що вигідно.

03:45 На зарплату жити не можливо.

04:26 У Сталіна два сина було на війні. Син Порошенка побув три дні та отримав УБД.

05:20 Люди прекрасні, земля краще.

05:50 Влада не путьова.

06:19 хв.

  Останні матеріали:

Усноісторичні проекти Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія Терору», м. Львів
Центр усної історії та біографістики при кафедрі новітньої історії України імені Михайла Грушевського Львівського національного університету імені Івана Франка
Архів Інституту Історії Церкви Українського Католицького Університету
Вільча - переселене село
Участь УАУІ у зйомках документального фільму про історію та партнерство між містами Зінген (Хоентвіль), Німеччина, та райцентром Кобеляки Полтавської області
  Найбільше читають:

В горах Афгана… / Н. В. Бривко (вступ. сл.). – Донецк: ООО «Східний видавничий дім», 2014. – 274 с.
Джерела пам’яті. Історико-краєзнавчий альманах. Випуск 3: «Та не дарма були ми на землі…»
Wiktoria Kudela-Świątek. Odpamiętane: o historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym. Kraków: Universitas 2013, 372 pp. + CD
A Research Introduction to the Holocaust in the Soviet Union
Call for papers "GALICIA IN MOTION‐ PERCEPTIONS, ENCOUNTERS, ENTANGLEMENTS". Deadline: 15 September 2014
  Резерв

Підписатися на новини
Задати питання
Висловити свою думку
 

  Copyright © Українська асоціація усної історії